Читати книгу - "Нестерпна легкість буття"

Ф. Р. У шостому розділі вашої книжки варіації головна героїня, Таміна, потрапляє на острів, де мешкають самі діти. В кінці роману діти вбивають її. Це мрія, казка чи алегорія?

М. К. Для мене немає нічого чужішого за алегорію-історію, яку вигадав автор для ілюстрації певної думки. Події, байдуже, реальні чи вигадані, мають бути значними самі по собі, і читач має бути простодушно спокушений їхньою силою і поезією. Мене завжди переслідував той образ, якийсь час він навідував мене в снах: людина потрапляє у світ ідей і не може звідти втекти. Раптово дитинство, таке ліричне й улюблене нами, стає цілковитим кошмаром. Як пастка. Та моя історія не є алегорією. Власне, вся книжка поліфонічна, її оповідання взаємно пояснюють, висвітлюють і доповнюють одне одне. Головною темою книжки є історія тоталітаризму, який позбавляє людей пам'яті і таким чином перетворює їх на націю дітей. Так роблять усі тоталітарні режими. Й те саме, зрештою, робить увесь наш оцей технократичний вік, із тим його культом майбутнього, культом молодості й дитинства, байдужістю до минулого й недовірою до думок. У вічно юному суспільстві людина, озброєна пам'яттю й іронією, почуває себе, як Таміна на острові дітей.

Ф. Р. Майже всі ваші романи й окремі частини вашої останньої книжки завершуються великими сценами коітусу. Навіть розділ під невинною назвою «Мати» є однією довгою сценою, що описує секс, із прологом та епілогом. Що значить секс для вас як романіста?

М. К. В наш час, коли табу на секс знято, звичайний опис сексу чи сексуальні зізнання виглядають надзвичайно нудними. Яким застарілим здається сьогодні Д. Г. Лоуренс чи, навіть, Генрі Міллер з його «ліризмом непристойності»! І все ж на мене серйозно вплинули еротичні пасажі Жоржа Батая. Можливо, тому, що вони не ліричні, а філософські. Ви маєте рацію, кажучи, що в мене все закінчується великими еротичними сценами. Я відчуваю, що сцена фізичної любові дає дуже різке світло, яке раптово відкриває справжню суть героїв і підсумовує їхню життєву ситуацію. Гуго займається любов'ю з Таміною, в той час як вона відчайдушно намагається думати про втрачені канікули з покійним чоловіком. Еротична сцена стає тим фокусом, який поєднує усі теми цієї історії і який містить найбільші таємниці.

Ф. Р. В останньому, сьомому розділі мова йде лише про сексуальність. Чому саме цей розділ завершує книжку, а не, скажімо, більш романтичний шостий розділ, у якому героїня вмирає?

М. К. Таміна вмирає, так би мовити, серед сміху ангелів. Тим часом останній розділ книжки містить цілком інший різновид сміху, — сміх, коли речі втрачають свій зміст. Існує певна межа, за якою речі виглядають безглуздими і кумедними. Людина запитує себе: чи не безглуздо вставати рано-вранці і йти на роботу? За щось боротися? Належати до певної нації лише тому, що до неї належать мої батьки? Людина живе поруч із цією межею і може легко опинитись поза нею. Ця межа існує скрізь, в усіх сферах людського життя, навіть у найглибшій і найбільш біологічній — у сексуальності. І саме тому всі питання, пов'язані з сексуальністю, є надзвичайно важливими. Ось чому моя книжка варіацій не могла закінчитись нічим іншим.

Ф. Р. Чи можна це вважати крайнім виявом вашого песимізму?

М. К. Я дуже обережний щодо слів оптимізм і песимізм. Роман нічого не стверджує, роман шукає і ставить питання. Я не знаю, чи загине мій народ і так само не знаю, хто з моїх героїв має рацію. Я вигадую історії, зіштовхую персонажів, і таким чином задаю питання. Дурість людей полягає в тому, що вони на все мають відповідь. Мудрість роману полягає в тому, що він до всього має запитання. Коли Дон Кіхот подався у мандри, світ перетворився на таємницю в його очах. Це спадок першого європейського роману для всієї подальшої романістики. Романіст навчає читача розуміти світ як запитання. У цьому підході є мудрість і терпимість. Світ, збудований на непорушних правилах, — це мертвий світ. Світ тоталітаризму, збудований на ідеях Маркса, ісламу чи ще чогось, — це світ відповідей, а не світ запитань. Там немає місця для роману. У будь-якому випадку, мені здається, що люди в усьому світі зараз віддають перевагу судженням, а не думці, відповіді, а не запитанню, тож голос роману ледве чутно серед голосної дурості людських самовпевнених тверджень.

Перекладено за виданням: The Book of Laughter and Forgetting by Milan Kundera. New York: Penguin Books, 1987.

© Костянтин Вронський, 1994, переклад українською мовою.

ВОЛІНА ПАСІЧНА

19 червня 1994 року зловісна чорна хмара навічно заступила сонце Воліні ПАСІЧНІЙ — члену редакційної колегії журналу «Всесвіт», нашій добрій колезі по спільній редакторській праці, талановитій перекладачці художніх творів чеської, словацької, польської та німецької літератур, мужній матері, чарівній жінці зі щирим люблячим серцем, сповненим чуйності й доброзичливості до авторів «Всесвіту», які її знали і успішно з нею співробітничали.

Народилася Воліна Петрівна ПАСІЧНА 25 травня 1928 р. в селі Красилівці Броварського району Київської області в сім'ї вчителя. Після середньої школи вступила на слов'янське відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. 1951 року після закінчення навчання вона як здібний філолог залишилась у цьому столичному навчальному закладі викладати чеську мову. Сім літ улюбленої праці збігали швидко, й ряди славістів, виховуваних сумлінною викладачкою, з кожним днем побільшувались і заповнювали відповідні кафедри в інших вузах України.

1958 року, коли відновився вихід відомого з довоєнного часу журналу «Всесвіт», Воліна ПАСІЧНА вийшла на новий шлях свого життя, яким простувала понад тридцять творчих літ. Тоді на повну силу розкрився її талант літературного редактора, організатора творчого процесу як у редакції, так і серед письменників-перекладачів, уміння вишукувати й добирати кращі твори світової літератури для їх публікації в журналі. Закохана в красне письменство, в чарівність художнього слова, вона прагнула якнайвдаліше відтворити рідною українською мовою барви іншомовного оригіналу у власних перекладах і наполегливо намагалась передати свій досвід у цій галузі молодим літераторам. Десятки фахівців перекладацької справи в Україні зберігають у своїх серцях щиру подяку за фахові та творчі поради, якими обдаровувала їх ця скромна трудівниця.

Постійно дбаючи про розширення кола зарубіжних письменників для українського перекладу, Воліна ПАСІЧНА підтримувала безперервне листування з ними, налагоджувала все нові й нові знайомства, долала тисячі кілометрів просторами їхніх країн, аби надибати непересічні твори для