Читати книгу - "З любов’ю, Обрі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вставай, пішли до машини — поїдемо по Саванну.
Я хитаю головою.
Мама забирає волосся з мого чола. Хвилину тримає на ньому свою руку.
— Добре. Ти ще не готова. Лягай. Я повернуся за п’ятнадцять хвилин.
Коли я знову розплющую очі, Саванна вже тут, дивиться телевізор. Вона вдягнена у рожевий картатий комбінезон поверх зеленої спідниці. На ногах — малючачі блакитні кросівки з райдугами та хмарками.
— Ти вдягалася сама? — питаю я.
— Мама мені дозволила, — відповідає вона, не обертаючись.
У вітальню вертається мама й каже:
— Ходімо надвір.
— Па-па, Саванно.
— Ти також, — мама звертається до мене. — Тобі стане краще на свіжому повітрі.
Вона допомагає мені піднятися, і я перевдягаюся в чистий одяг, який мама принесла мені, включно з білизною, прямо у вітальні. Потім вона випускає мене і Саванну, яка тримає в руках купу іграшок, на подвір’я перед будинком.
— Давай бавитися в «дім», — пропонує Саванна.
Я сідаю на траву і вирішую, що не посунуся ані на дюйм.
Саванна відчиняє крихітний будиночок для ляльок і дістає зсередини малесеньких людей. Блідий дерев’яний хлопчик із жовтим кучерявим волоссям із ниток. Дерев’яний хлопчик коричневого кольору з чорним волоссям. Худюща пластикова балерина.
— Це брати й сестра, — пояснює Саванна.
Вона витягає пластикову коротульку і високого дерев’яного чоловічка з рудим мотузяним волоссям. А потім — ще й винний корок із намальованим обличчям.
— Мама, тато, немовлятко.
— Саванно, ці люди не пасують одне до одного. Вони не можуть бути сім’єю.
Саванна цим не переймається.
— Вони живуть разом.
— Це не має значення.
— І вони щасливі разом.
Занадто змучена, щоб сперечатися, я кладу дітей у ліжечка. Підпираю голову рукою і опираюся ліктем на схрещені ноги.
На заїзді з’являється татова машина. Я не встаю, а Саванна біжить йому назустріч. Разом вони йдуть до мене.
— Як почувається моя дівчинка? — питає тато. — Що робите?
— Граємо у дім. Але Саванна створила якусь ненормальну сімейку.
— Ну, часом таке трапляється. Але я впевнений, що це хороша сім’я, так?
Я стенаю плечима.
— Тобі краще?
— Можливо, — кажу я.
— Можливо, — повторює тато. — Ну що ж, це краще, ніж нічого. Це краще, ніж нічого.
Хоч мені дев’ять і я вже завелика, тато піднімає мене на руки, і моя голова опиняється у нього на плечі.
— Ти видужаєш, дівчинко, — каже він.
— Я люблю тебе, тату, — озиваюся я.
— Я також тебе люблю.
— А мене? — кричить Саванна знизу, тримаючи тата за руку. — Мене ти любиш?
— І тебе, Саванно, — каже тато.
Саванна щасливо пищить і тулиться до татової руки.
— Я люблю обох моїх дівчаток. Саванно, збери свої іграшки.
Вона згрібає усіх ляльок у будиночок, зачиняє його й знову хапає тата за руку.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З любов’ю, Обрі», після закриття браузера.