Читати книгу - "Таврований"

Руднєв наказав черговому відвести Боркунова в карцер.

— Посидь до з’ясування обставин, — крикнув йому навздогін.

В цей час неподалік розгорівся бій. Черговий, забувши про затриманого, кинувся в бік пострілів.

Боркунов схопив з воза, який віз зброю, гвинтівку. Їздовий намагався щось сказати. Той сипнув йому жменю тютюну. Хлопець схопив тютюн і відразу прийнявся крутити цигарку. А заарештований побіг туди, де розгорався бій. Він зайняв оборону разом з іншими партизанами. Влучним вогнем знищив кілька противників.

— Молодець! — Потиснув йому руку боєць, який бачив його в бою.

В цей час черговий спохватився, що упустив затриманого. Побачивши Боркунова, наставив на нього автомат.

— Ти обережніше з ним. Він у бою кілька фашистів уклав.

Боркунова знову відвели до штабу. Там його без усякої подальшої перевірки зарахували в третю роту Феді Карпенка.

Молодий лейтенант прикордонних військ Петя Брайко потрапив в оточення під Києвом. Кілька місяців пробивався до своїх. Але перейти лінію фронту йому так і не вдалося.

Він напав на слід з’єднання сумських партизан. Петра Євсейовича завели у велику кімнату селянської хати. Там за довгим обіднім столом сиділо чотири члени комісії. Окремо від них командир і комісар.

Лейтенанта перевіряли довго. Близько п’яти разів відправляли його в караульне приміщення. Потім знову прискіпливо допитували. Керівництво загону вагалося: що робити.

— Ти знаєш, Семен, — сказав Ковпак. — Я залишати цього лейтенанта боюся.

— Що ж з ним робити? — Заклопотано промовив Руднєв. — Небезпечно і залишати і відпускати теж небезпечно.

Командир хрипко сказав:

— Розстріляти!

— Я не можу взяти на себе таку відповідальність, — відповів Руднєв. — В наших руках життя молодої людини, яка, можливо, має щире бажання служити Батьківщині.

— Давайте його перевіримо на фактах, — запропонував Григорій Якович. — Він каже, що вчився в Конотопі. У Конотопському загоні є чимало людей, які знають місто і педтехнікум.

Викликали комісара Конотопського загону Федора Єрмолайовича Канавця. Він задав Брайко кілька питань, які відразу розвіяли всі сумніви. Лейтенанта забрали в Конотопський загін.

Коли комісар Конотопського загону і Брайко вийшли, в хаті зав’язалася гаряча дискусія.

— Народ валом валить, — сказав Бизима, втомлено знімаючи окуляри. — Не так просто розібратися, де друг, де ворог.

— Все одно ми повинні боротися за кожну людину, у якої є бажання воювати з фашистами, — сказав Руднєв.

— Під цим приводом у з’єднання пролізе маса всякої нечисті, — не погодився з ним Ковпак.

— Для цього їм потрібно перевірки боєм влаштовувати. Зрадник, боягуз, малодушна людина себе відразу покаже. У нас не ті умови, щоб негідник не виявився, — розвивав свою думку комісар.

— Хотіли розстріляти Боркунова, — сказав начальник штабу. — Він показав себе вже в перших боях. По його поведінці бачу, що своїх бойових товаришів не зрадить.

Перервали розмову, коли розвідники завели в приміщення двох молодих хлопців. Вони були одягнені в форму. На вигляд хлопцям було трохи більше двадцяти років. Розвідники доповіли командуванню, що вже допитали їх. Це були офіцери донський сотні.

Ковпак особисто взявся за офіцерів. Вони розповіли, що потрапили в полон. Там над ними знущалися, катували, жили вони впроголодь. Одного разу їх вишикували, запропонували записатися в добровільне козацтво.

У той час німці на окупованій території організовували різні формування з громадян колишнього Радянського Союзу, які допомагали наводити нові порядки. Виснажені непосильною працею, голодуючі хлопці таборів для військовополонених погодилися, розуміючи, що у них немає ніякого вибору.

Семен Васильович відразу зрозумів, що полонені не розібралися у вихорі подій найжорстокішої війни. Нічого не бачили в житті. І, напевно, після всього, що з ними сталося, готувалися до найстрашнішого — розстрілу. Питання партизанського командира вони сприймали вельми байдуже.

До Ковпака теж дійшов весь трагізм ситуації. По суті, ще діти, а їх доведеться розстріляти. Кидав погляди на Руднєва і Базиму. Мовляв, що з ними робити.

Ті теж не могли ніяк визначитися. Їм було шкода молодих хлопців.

З глухого кута їх несподівано вивів присутній на допиті Олексій Ілліч Коренєв.

— Ви розумієте свою провину? — Запитав він.

— Розуміємо! — Відповіли хлопці.

— Ви розумієте, хто ви є?

— Зрадники, — була відповідь.

— Розумієте, сучі діти! — Погладив бороду Дід Мороз.

«Трійка» мовчки спостерігала за старійшиною. Він продовжував «виховувати» полонених. Нарешті, запитав:

— Як вас судити? По совісті чи за законом?

В сінях посміхнулися зв'язкові. Радик підсунувся ближче до хлопців і прошепотів:

— Просіть по совісті.

Ті кивнули:

— По совісті.

Коренєв підійшов до офіцерів:

— Тоді знімайте штани.

Хлопців схопили і поклали на лавку. Всипали їм по двадцять п’ять батогів і відправили в оперативні групи, щоб вони в бою довели свою відданість Батьківщині.

— Нехай воюють, — сказав Ковпак. — Розстріляти ми завжди встигнемо.

— Люди потрапляють у різні ситуації, не розібралися спочатку у новій владі. Тому всіх, хто щиро бажає воювати з загарбниками, треба приймати у з’єднання, — завершив Руднєв. — Включаючи поліцаїв і німецьких союзників, яких Гітлер насильно змусив воювати проти нас.

— Тільки самих німців треба відразу стріляти, — уточнив Базима. — Живими вони нам не потрібні.

До великої хати, де знаходився штаб, стояла черга бажаючих вступити до з’єднання. Руднєв вийшов з приміщення. Поспішив у третю роту, де його чекали.

У черзі комісар впізнав знайому фігуру Клопікова. Побачивши Руднєва, той відвернувся.