Читати книгу - "Пригодам — ура!"

А Ізольда Сократівна удвох із Бобчиком заходились хутенько, але вже не так спішно — чого спішити, як біда минула, а сусіди й так усе бачили! — заносити речі назад.

Останнім вони перетягли килим з банками, в яких, за її словами, було варення на зиму.

Банки дзвінко дзеленчали, підстрибуючи у килимі, і при цих звуках Ізольда завмирала на місці і хапалася за серце. Можна було подумати, що коли б розбилася хоч одна банка, без варення вона б умерла.

Коли Олег та Ліза прийшли помогти сусідам, раптом щось прудке пробігло дівчинці по нозі і сховалось до кишеньки на фартушку.

— Ой! — злякалася дівчинка і схопила брата за руку.

— Тсс! — засичало з кишеньки. — Це я, Мінімакс!

Ліза кинула братову руку і прикрила кишеньку долоньками.

— Ріднесенький, знайшовся! — гаряче зашепотіла вона, але з кишеньки знову засичало:

— Тихше! Не галасуй — почують. Краще йди додому, я там про все розповім…

Сидячи в напівтемній дачній халабуді, брат і сестра уважно слухали розповідь Мінімакса.

— Як я потрапив до сусідки, я, щиро кажучи, не знаю й сам, — . сказав дракончик. — Я був вийшов у садок викурити одну-дві сигаретки…

— Так уже одну-дві! — перебила Лізка. — Та там під вишнею лишилась ціла купа недопалків!

— Будь ласка, не перебивай, а то забуду, — обірвав її Мінімакс. — Так-от, попихкую я собі сигареткою, пісеньку мугикаю, і так мені хороше, аж очі самі заплющуються…

— Це ти вже вигадуєш, — втрутився Олег. — Невже від куріння може бути хороше?

— Я ж не кажу — від куріння, — вирішив Мінімакс не брехати, а казати щиру правду. — Просто тепло й любо було навкруги. А від того клятого куріння — хай йому грець, щоб я колись іще пробував ту отруту! — мені раптом запаморочилося в голові — і я, напевне, втратив свідомість, бо більше нічого не пам'ятаю. А коли прочумався, то ледь не вмер від ядучого запаху і побачив, що опинився у вашої сусідки. Як я туди потрапив і який то був запах, так досі і не збагну.

— Моя робота! — несподівано почулося від порога, і діти побачили на дверях ворону.

— Чого так дивитесь, наче вперше чуєте, що ворона говорить? — крутнув головою Креня, а це був, звичайно, він. — Вас же не дивує, що Мінімакс говорить. Та й взагалі не дивує, що на світі існують дракончики. Що ж дивного, коли я балакаю?

Логіка птаха була незаперечною, тож Олегові тільки й лишалося, що запросити ворону до хати.

— Дякую, — ґречно вклонився Креня і стрибнув у халабуду. — Мене звуть Креня, — представився він, і поки його ніхто не перебивав, швидко й стисло розказав про своє життя в Ізольди, про те, як він поцупив Мінімакса, про нашатир і про своє рішення остаточно покінчити, як він висловився, зі своїм темним минулим.

На кінець розповіді птах пожалівся, що досі не знає, де жити далі. Кидати рідний Круглик не хочеться — він страшенно звик до села. Та й, що не кажіть, а його рідне гніздо, в якому він народився, було саме тут!

Йому б хотілося звити в Круглику власну домівку, завести сім'ю — свого часу він познайомився з однією дуже симпатичною міською вороною, якій страшенно надокучило життя у місті з його суєтою, тож вона мріяла переселитися на село, — і виховувати дітей.

Одне слово, плани були грандіозні, але як їх утілити в життя, він уявляв погано. Адже, перебуваючи в Ізольди, птах стільки лихого накоїв, що й не знав, чи вибачать йому.

— Вибачать! — запевнила Креню Лізка. — Неодмінно вибачать! Може, не відразу, але ж ти доведеш, який ти хороший і розумний, і всі забудуть лихе.

— А поки що можеш пожити у Максима, — запропонував Олег і розповів Крені про колишнього товариша Васю і про долю прокатного кота Рекса, котрий знайшов при ньому своє щастя.

— Це найкращий варіант! — відразу повеселішав Креня. — Так я й зроблю. Та й заодно допоможу вашому аспірантові: адже я знайомий з життям птахів, а головне — я можу про все йому розповісти. Гадаю, мої глибокі знання прислужаться Максимові Максименку в його науковій роботі.

Так вони й вирішили.

А Мінімакс продовжив свою розповідь.

— Коли я прийшов до тями, хтось почав гатити у двері, і хазяйка запхала мене в пилосос. — Максика аж пересмикнуло від згадки про це. — Що вам сказати! Мабуть, самому треба побувати в пилососі, аби відчути, що я пережив. Я наче пірнув з головою у пухку й теплу куряву.

Вона відразу заліпила мені рот і ніс. Зрозуміло, курява мене страшенно розсердила, тож я почав швидко рости. Кришка пилососа відірвалася, і я визволився з полону. Та пилюка, якої я наковтався по самісінькі вуха, теж розрослася в мені, і я почав нестримно чхати!

Бачили б ви, які величезні хмари куряви виривалися з