Читати книгу - "Про письменство. Мемуари про ремесло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потрібно мати агента. А якщо ваші твори мають товарний вигляд, то знайти його не складе великої проблеми. Проте цілком можливо, що ви знайдете агента, навіть якщо ваші твори не мають товарного вигляду, але подають надії. Спортивні агенти представляють гравців молодшої ліги, які по суті грають «за їжу», та сподіваються, що їхні юні клієнти прорвуться на висоту. Із тієї ж причини літературні агенти часто готові займатися авторами з малою кількістю публікацій. Дуже ймовірно, що ви знайдете того, хто візьметься за ваші твори, навіть якщо ваші публікації обмежуються лише «маленькими журналами», які виплачують гонорари примірниками — агенти та книговидавці часто вважають такі журнали випробувальним полігоном для нових авторів.
Спочатку ви муситимете самі себе представляти. Це означає читати журнали, де друкуються твори в тому ж ключі, що й ваші. Також слід почитувати журнали для письменників і купити «Writer’s Market»[280] — найцінніші знаряддя для письменника, який тільки-но зайшов на ринок. Якщо у вас геть нема грошей, попросіть подарувати вам на Різдво. І журнали, і WM (це неабиякий гросбух, але коштує помірно) містять списки книго- та журналовидавців, а також стислі описи того, яких саме оповідок потребує кожен ринок. А ще там можна знайти інформацію про те, твори яких обсягів найкраще продаються, та імена редакційних колегій.
Як письменник-початківець, ви маєте найбільше цікавитися «маленькими журналами», якщо пишете оповідання. Якщо ж ви пишете чи написали роман, то зверніть увагу на списки літературних агентів у журналах та в «Writer’s Market». Ще можете закинути на свою довідкову полицю примірник LMP («Literary Market Place»)[281]. У пошуку агента чи видавця треба бути метким, обачним та ретельним, але — ніколи не зайве повторити — найважливіша ваша послуга собі — вивчати ринок. У цьому допоможе ознайомлення з лаконічними резюме у «Writer’s Digest» («…публікує переважно масову прозу; 2000–4000 слів; уникайте стереотипних персонажів та заяложених романтичних ситуацій»), але це всього лише коротенький начерк критеріїв. Подавати оповідки без попереднього вивчення ринку — це наче грати в дартс у темній кімнаті: час від часу, може, й влучатимете в ціль, але це не ваша заслуга.
Ось історія амбітного письменника, назвімо його Френк. Це насправді сукупний образ на основі трьох моїх знайомих молодих письменників, двох чоловіків і однієї жінки. Усі троє вже мали певний письменницький успіх до тридцяти років. На момент написання цих рядків іще жоден із них не водить «роллс-ройс». На всіх трьох, імовірно, чекає прорив, це означає, що до сорока років всі троє будуть регулярно видаватися (і в одного, ймовірно, буде проблема з алкоголем).
Усі три обличчя Френка мають різні інтереси та пишуть різними стилями і голосами, але їхні підходи до бар’єрів, які відділяють їх від того, щоб стати видаваними авторами, здаються мені настільки схожими, що я спокійно ставлю їх в один ряд. А ще мені здається, що для інших письменників-початківців — наприклад, для вас, шановний Читачу, — не найгіршим варіантом буде піти слідами Френка.
Френк був магістром англійської мови та літератури (вам необов’язково бути магістром англійської мови та літератури, аби стати письменником, але це точно не буде зайвим), який почав надсилати свої оповідання в журнали, бувши студентом коледжу. Він прослухав кілька курсів літературної творчості, і багато журналів, куди він подавався, порекомендували йому викладачі цих курсів. За рекомендаціями чи без, а Френк старанно читав оповідання в усіх журналах і порозсилав до них свої власні відповідно до того, де яке з них, на його думку, краще пасуватиме. «Три роки я читав кожне оповідання, яке виходило в журналі „Story“, — каже він і сміється. — Я, можливо, єдина людина в Америці, яка може таке сказати».
Старанно чи ні, а жодного Френкового оповідання не надрукували на цих ринках під час коледжу, проте він опублікував із півдесятка оповідань у студентському літературному журналі (назвімо його «Квартальник „Претензійність“»). Він отримував персональні листи відмови від читачів кількох видань, куди подавався, включно з журналом «Story» (жіноча версія Френка сказала: «Хай би тільки спробували не відповісти!») та «Georgia Review». Протягом цього часу Френк підписався на «Writer’s Digest» і «The Writer»[282], які уважно читав і звертав увагу на статті про агентів та супутні списки агентств. Він обвів імена кількох агентів, з котрими, як йому здавалося, поділяв згадані ними літературні інтереси. Особливу увагу Френк приділив агентам, які казали про прихильність до оповідок, «насичених конфліктом», — це така вишукана назва для саспенсів. Френка приваблюють саспенси, а ще детективи та оповідки про надприродне.
Через рік після випуску з коледжу Френк отримує перший лист, що його оповідання взяли, — о щасливий день. Лист надійшов із маленького журналу, який продається на кількох газетних розкладках, але переважно поширюється через передплату, назвімо його «Королівська змія». Видавець пропонує купити у Френка етюд на 1200 слів «Жінка в багажнику» за 25 доларів і дюжину авторських примірників журналу. У Френка, ясна річ, радості повні штани. Усіх родичів обдзвонив, навіть тих, кого не любить (особливо тих, кого не любить, думається мені). Двадцять п’ять баксів замало, щоб заплатити за квартиру і навіть купити продуктів на тиждень для себе та дружини, проте це визнання його прагнень до успіху, а воно — погодиться будь-який автор, якого щойно надрукували вперше, — безцінне: «Комусь потрібне те, що я зробив! Ура!» І це не єдина вигода. Це репутація, маленька сніжка, яку Френк відтепер котитиме з гори, сподіваючись перетворити на велетенську снігову кулю, доки спуститься додолу.
Через півроку Френк продає ще одне оповідання журналу, який називається «Лоджпайнський оглядач» (як і «Королівська змія», «Лоджпайнський оглядач» — сукупний образ). Правда, «продає» — надто сильно сказано. Френкові пропонують заплатити за його «Два типи чоловіків» двадцятьма п’ятьма авторськими примірниками. Проте це ще один плюсик
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про письменство. Мемуари про ремесло», після закриття браузера.