Читати книгу - "Лазарус, Світлана Тараторіна"

Там так само прямо сиділа мадам Кац. Лише голова злегка похилилася набік. Можна було подумати, що вона спить, якби не тоненька червона цівка, що цебеніла з міцно стулених вуст.

— Ось чим вона їх присипляла,— проказав Тюрин. Чай, яким пригощала Кац, мав той самий запах, що й настій у фляжці.— Вже тоді хотіла мене привести до Апі. Але, видно, на мене настій не подіяв. А де Рапойто-Дубяго? — поліціянт сперся на руку Топчія і підвівся.

— Так його тут не було,— здивовано знизав плечима околодочний.

— Треба відпустити Тропінкіна,— наказав Тюрин. Він розвернувся до іконостаса і втупив погляд у розтрощену вівтарну частину. Золотої стіни як не було.— І знаєте,— замислено сказав Олександр Петрович,— треба сходити до Солохи. Годі ховатися. Маю дізнатися, живий батько чи мертвий і куди зрештою поділося серце.

— Ясно,— єдине, що зміг видати Топчій.

Очі вовкулаки дивно блиснули.

Справа шоста

Коли Всі ключі зібрані

I

— А, пане синьопикий, рада знову бачити,— Солоха звела на Тюрина круглі жаб’ячі очі. Одним порухом великої зеленої лапи мадам згребла зі столу гроші. Якраз підбивала касу. Навіть у навалу кощів Солоха не знала збитків.

Після справи з живими літерами чаклунка вигадала новий заробіток — подвизалася вгадувати для крамарів і підприємців, яке рішення ухвалить Міська дума. Нібито куля підказувала, куди звернуть настрої гласних.

Натомість усе було значно простіше. Талант Солохи прикликати духів мав несподіваний поворот. Відьма вигадала продавати зустрічі з найвидатнішими жінками минулих ліг. Для цього завжди тримала кілька мавок чи людських дівчат-медіумів, чиї тіла використовував дух. Клієнти найвищого класу — переважно гласні Думи — могли собі дозволити інтимне побачення з будь-якою особою імператорського дому. Щоправда, померлою. Натомість охоче ділилися секретами, виконували маленькі прохання для Солохи.

Все закінчилося не дуже добре. Хтось доніс про «знущання» з коронованих осіб. Впливові друзі врятували Солоху від Південної резервації, але салон довелося зачинити. Солоха втратила ліцензію на чаклування, але не хватку. Теперішній «Салон мадам Солохи» у темному закутку на Михайлівській був курильнею з найдобірнішим зіллям для розваг.

Тюрину довелося минути десятки завішаних простирадлами альковів, доки дістався мадам. У кожному «кабінеті» стояли канапи з розслабленими клієнтами. Наче у пральні, повітря повнилося випарами, на ширмах від ароматних видихів колихалися простирадла. Краєм ока поліціянт зауважував золоті еполети чи офіцерську перев’язь. В одному з «кабінетів», на лискучій від постійних доторків подушці, лежав червоногубий упир-аристократ. Лише на мить розліпив затуманені очі та знову присмоктався до люльки. На дні прозорого цибуха рубіном блиснула рідина.

Тюрин чимшвидше відвів погляд. У таких місцях не заведено впізнавати. Тут усі рівні й безликі. Рятуються від метушливого світу, особистих проблем чи страхів. Після зілля пані Солохи навіть кощі стають не такими страшними.

— Руб — звіробій: для зняття тілесної хворі, затвердіння членів, повернення чоловічої моці,— на одній ноті прокумкала людожаба.— Три — сріблястий полин, виношений нявкою під пахвами, дарує солодкі марення, легкі як поцілунок русалки, палкі як погляд чугайстра. Можна й на виплатного бажаєте, чоловіче добрий? Може, весело провести час? У мене дівчата не гірші, ніж у Гінди. Ніколи так солодко не туляється, як напередодні кінця світу.

Жаб’ячі очі запливли поволокою, великий рот викривила хтива посмішка, тільки огрядні підборіддя продовжували здійматися над могутніми грудьми, завішаними кількома нитками коралів. На голові Солоха мала жовтогарячий тюрбан, а огрядне тіло вкривало ціле море різнокольорового шовку.

— Хочу прикликати людську душу. Маю важливе питання.

Тюрин витягнув і поклав перед Солохою срібний руб. З горла людожаби вихопився незадоволений звук.

— Я того більше не роблю. Забагато мре. Кожен другий через мене назад пнеться. Шукай кого другого.

Солоха казала правду. Навала перебила заробітки медіумам. Голови справжніх медіумів розколювалися від голосів тих, хто хотів поговорити з рідними. А мадам була найкращою яснозорицею у Києві.

— Дуже треба,— Тюрин поклав ще срібний.

— Вогонь фенікса?

Попри навалу кощів, вогонь відпускався за спеціальними дозволами винищувальним загонам. Вільний продаж давно б перетворив Київ на згарище. У поліції зберігали чистий фенікс, ще й не надто переймалися контролем. Молодшим чинам теж треба якось жити. Щодня ризикували бути з’їденими. І збути кілька крапель вогню — їхнє святе право.

— Лише кулі,— Тюрин поклав на стіл вогнебій і виразно поглянув у жаб’ячі очі,— і прошу зауважити, я за вас просив, коли ви вскочили у халепу.

Солоха стиснула губи, незадоволено зітхнула і дістала з полиці за спиною широку срібну чашу. Потім довгими жаб’ячими пальцями двічі стукнула по столу. До кімнати зайшла сумна мавка, вклонилася і налила до чаші рідину з кришталевої карафи. Над водяним дзеркалом розлився серпанок.

— Кого будемо викликати?

— Батька.

Людожаба кивнула, по-діловому витягла з глибин одягу маленький ніж і спантеличено подивилася на Тюрина.

— Для процедури треба ваша кров. Хм...

Тюрин з готовністю закасав рукав. Солоха секунду подумала і полоснула поліціянта по шкірі. До паруючої рідини впало кілька крапель синьої «крові» Тюрина. Солоха обхопила чашу руками і заплющила очі, а вже наступної миті її затрясло. Зелене чоло зросилося краплинами поту. Тюрбан сповз набік. Коралі дрібно зацокотіли, ніби зуби у переляканого. Стіл заходив ходором. Солоха закинула голову, і з її горла вихопився грубий потойбічний рокіт. Тюрин сприйняв це як сигнал, вчепився у стільницю і швидко проказав.

— Де ти зараз, батьку? Куди подів серце Змія? Чому в тебе були розрізані груди?

Солоха продовжувала кричати. Олександру Петровичу здалося, що крізь жахливий звук пробивається чийсь голос. Сищик перехилився через стільницю і наблизив вухо до роззявленої пащеки. У цю мить Солоха відпустила чашу і зімкнула могутні лапи на шиї Тюрина, потім опустила голову і розплющила очі. Вони перетворилися на золоті диски.

— Ти маєш його відімкнути...

— Це договір крові...

— Випусти Змія. Виконай умову, — різними голосами проказала Солоха. Тюрин одним сильним ривком здер з горла руки людожаби і відкинувся назад. Чаша перевернулася і з гуркотом покотилася підлогою. Мадам безсило впала на стілець. Ніби за наказом, прибігла мавка, щось піднесла під ніздрі Солосі, й та розплющила вже цілком свої — жаб’ячі — очі.

— Ти кого викликав, бузувір? — знесилено прокумкала мадам. Вона