Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

Через п’ятдесят років правління у вождів Радянського Союзу було тільки два варіанти дій.

Точніше: був один варіант дії та один варіант бездіяльності.

Можна було нічого не робити. Саме так чинив товариш Брежнєв. І країна повільно занурювалася в економічну трясовину.

Можна було рвонути. Так учинили товариші Андропов і Горбачов, який продовжив його справу.

І тоді занурення в трясовину відбулося стрімко.

Розділ 27

1

14–25 лютого 1956 року в Москві відбувався XX з’їзд КПРС.

Центральна подія з’їзду — затвердження 6-го п’ятирічного плану розвитку народного господарства на 1956–1960 роки.

6-й п’ятирічний план є цікавим тому, що був зірваний. Нежиттєздатна економіка, керована бюрократами, давала збої.

6-й п’ятирічний план, як усі попередні й наступні, розробляла організація, що зветься Держплан. Головою Держплану на той час був член ЦК КПРС товариш Микола Костянтинович Байбаков. На ключову посаду глави Держплану Байбакова висунув Хрущов за те, що той наполегливо підтримував і просував два грандіозні хрущовські проекти, які давали змогу Радянському Союзу вирватися з економічного глухого кута.

Перший проект — підйом цілинних земель.

Другий — побудувати найпотужнішу у світі систему трубопроводів, викачувати нафту, продаючи її європейським сусідам.

Величезні колективи економістів під керівництвом Байбакова складали 6-й п’ятирічний план у розрахунку на те, що розорані цілинні землі дадуть стільки зерна, що його доведеться вивозити за кордон. Сувора дійсність внесла корективи: величезні витрати, екологічна катастрофа і знову ж таки нестача хліба.

З нафтопроводом теж сталася неприємність. Радянська промисловість була не спроможною виробляти труби великого діаметру. Наші молодші соціалістичні брати, включно зі Східною Німеччиною, теж не були на це здатні. А ось Західна Німеччина, де лютували анархія виробництва та гонитва за чистоганом, такі труби виробляти могла. Однак правителі Західної Німеччини, зміркувавши, чим загрожує Європі залежність від радянських поставок нафти, наклали ембарго на продаж труб великого діаметру Радянському Союзу.

І проект будівництва нафтопроводу завис.

Жоден п’ятирічний план жодного разу не було виконано. 6-й п’ятирічний план посідає в цьому переліку особливе місце, оскільки всі попередні та наступні п’ятирічки сяк-так удавалося оголошувати успішними. Але в 1956-му і 1957 роках сміливі вказівки партії настільки не відповідали реальним можливостям економіки, перекоси планування були настільки суттєвими, що 1958 року від виконання 6-го п’ятирічного плану довелося відмовитися.

Хрущов зняв Байбакова й відправив з пониженням до провінції.

XX з’їзд КПРС

2

1959 року було скликано позачерговий XXI з’їзд, що ухвалив семирічний план на 1959–1965 роки. Два останні роки зірваного 6-го п’ятирічного плану пригвинтили до наступної п’ятирічки. І вийшла семирічка.

Семирічка виявилася настільки ж провальною, як і всі попередні та наступні п’ятирічки. Під час семирічки Радянський Союз почав масові закупівлі продовольства й уже за два роки перетворився на головного імпортера продовольства у світі. Але під час семирічки була нарешті реалізована давня мрія Хрущова прокласти трубу — побудувати найпотужнішу у світі систему нафтопроводів, щоб викачувати невідновні запаси найцінніших природних ресурсів. Західних німців удалося задобрити. Вони загнули жахливу ціну. Ціну довелося заплатити. Інакше не було би нафтопроводу з відомою назвою «Дружба».

«Опалювати нафтою — опалювати асигнаціями», — сказав видатний російський учений Дмитро Іванович Менделєєв.

«Торгувати ресурсами — торгувати Батьківщиною», — це сказав товариш Сталін.

Хрущов торгував Батьківщиною і опалював асигнаціями.

3

Витівка долі: нафтопровід «Дружба», побудований за наказом Хрущова, було урочисто введено в експлуатацію 15 жовтня 1964 року.

13 жовтня 1964 року внаслідок змови Хрущова було скинуто з посади Першого секретаря ЦК КПРС.

14 жовтня 1964 про це було офіційно оголошено. Того самого дня посаду Першого секретаря ЦК КПРС посів Брежнєв.

15 жовтня 1964 року трубою пішла нафта. Яке щастя! Тепер крах Радянського Союзу було відстрочено ще як мінімум на пару десятків років. За ці роки необхідно було підірвати або знищити капіталістичне оточення. Інакше Радянський Союз, програвши економічне змагання, мав перетворитися на сировинний придаток країн з нормальною економікою.

Брежнєв повернув Байбакова на пост голови Держплану, де той ще рівно двадцять років, з 2 жовтня 1965 року до 14 жовтня 1985 року, своїми планами прокладав країні шлях до «світлого майбутнього», аж поки не довів економіку Радянського Союзу до провалу.

Байбаков став заступником голови уряду, його нагородили шістьма орденами Леніна. Брежнєв присвоїв Байбакову звання Героя Соціалістичної Праці.

Байбаков добре розумів, що планування всієї економічної діяльності в масштабі величезної держави неможливе. Тому він зробив особистий унесок у систему соціалістичного окозамилювання.

Під керівництвом Байбакова країна поступово відійшла від п’ятирічних планів. П’ятирічки залишилися, але жодних п’ятирічних планів більше не було. Замість планів Байбаков і його команда раз на п’ять років публікували документи під назвою «Основні напрями розвитку народного господарства».

Економіка залишалася нібито плановою, але замість реальних планів Держплан СРСР під керівництвом Байбакова складав фантастичні новели: непогано було б за п’ять років досягти ось таких висот. Це були не плани, а п’ятирічні прогнози щасливого життя, які ніколи не збувалися.

Байбаков дожив до 97 років. Нова Росія увінчала подвиги видатного капітана соціалістичної економіки орденом «За заслуги перед Вітчизною». Викачувати нафту, палити найціннішою хімічною сировиною в котлах електростанцій, торгувати невідновними ресурсами — це в нас уважається заслугою перед Вітчизною.

4

Ми дещо захопилися. Насправді ми ще в лютому 1956 року. Ми ще на ганебному XX з’їзді КПРС, який ухвалив розроблений під керівництвом Байбакова нездійсненний 6-й п’ятирічний план.

XX з’їзд завершився звичайним для такого випадку ритуалом — хоровим співом гімну комуністів:

Ми всіх катів зітрем на порох.

Повстань же, військо злидарів...

На з’їзді були присутні делегації п’ятдисяти п’яти комуністичних і робітничих партій з усього світу: від Нової Зеландії до Канади й Уругваю. Усім їм улаштували прощальний обід, досита напоїли російським народним напоєм і відправили геть, побажавши нових успіхів у боротьбі «за світле майбутнє» всього людства.

А радянським делегатам на вушко: не роз’їжджатися. Після цього відбулося закрите засідання з’їзду, на якому були присутні тільки наші.

На закритому засіданні Хрущов зачитав свою знамениту доповідь про культ особи Сталіна. Офіційний порядок денний жодної таємної доповіді не передбачав. Ця доповідь затьмарила всі інші події з’їзду.

Винуватцем того, що трапилося на XX з’їзді, заведено вважати Хрущова. Однак Хрущов провів цей з’їзд за повної підтримки Жукова, навіть у спілці з