Читати книгу - "Позасвіття, Лара Роса"

– А я при чому?! – не стримавшись, гарикнула Ірена. – Чому я повинна була потрапити під ваш каток?!

Віренея задоволено посміхнулась, відчуваючи, хоч і тоненький, та витік енергії, що виплеснула дівчина, чим вона, без сумніву, скористається:

– Ну, моя, дорогенька, це – життя. Хтось має бути жертвою. На жаль, вони неминучі. Але це, знову ж таки, був вибір твого оточення зробити тобі боляче, й твій – страждати. Не реагувала б на ідіотів – було б на багато легше. Та подивись на це з іншого боку, – не дала вона їй перебити себе, – ти отримала непоганий бонус – Олексу. І, якщо вірно його використаєш, то дуже скоро забудеш про всі свої негаразди.

– Не забуду! – вже палахкотіла Ірена, не стримуючи гнів, що аж виплескувався з неї.

– Послухай мене, дівчинко! – жінка раптом нависла над нею, немов зловісний птах, використовуючи ситуацію й чіпляючи енергетичні потоки нічого не підозрюючої (у цьому плані – то вже точно!) жертви. – Олекса тебе просвітив з приводу свого люблячого батечка?

– І з приводу люблячої матусі – також, – у тон їй прошипіла дівчина.

Віренея гучно розсміялась, раптом розслабившись:

– Так! Навіть сперечатись не буду! Та, завваж, наші цілі були не зіставні. Його батько намагався зробити з нього лише знаряддя, яке б міг протиставити нам. Я ж воліла дати йому владу! А це – різні речі. Олекса міг би досягти великих висот, і ніхто вже не посмів би полювати ні на нього, ні на тебе. Ти б мала все, що захочеш. До того ж, ми намагаємось не переступати межу, а він міг би її реально контролювати, маючи тебе своїм балансиром. Подумай: нашій братії дійсно потрібна владна рука, і Олекса той, хто може нею стати.

Ірена відкинулась на лікті й з цікавістю розглядала свою співрозмовницю:

– Я бачила, ким він може стати, якщо я зникну з його життя. Не хочу цього!

– Але ж я не вимагаю зникати: більше – ні! Я можу зробити так, що твоя сила не буде пригнічувати його здатність повністю – лише частково. Мені й не потрібен знавіснілий монстр.

– Ключові слова: «вам» і «потрібен». Волієте стати скритим за лаштунками маніпулятором? А я буду вашими ниточками, за котрі ви будете смикати при нагоді.

Віренея невдоволено скривилась, роздумуючи над ситуацією. Ну, от чому її син вибрав це непорозуміння?! Чому не якесь розумне стерво, з яким вона легко домовилась би?! А ця з принципу буде опиратись! І вбити її зараз не вдасться: вона вижила і це було видно. Ще трохи і її звідси висмикнуть, а потім Олекса почне відшукувати того, хто стоїть за тим пострілом. А шукати він вміє, і його тоді ніщо не зупинить. І поруч буде це дівчисько!

Але, якщо її по-розумному прибрати зараз, то його гальма зірвуться дуже швидко і він врешті сам прийде до неї. Головне, вірно розіграти карту, щоб натиснути на ті важелі, котрі витягнуть потрібні події. Що ж, вона зайде з іншого боку. Дякувати Лідії – та змогла багато чого витягти зі свідомості того хлопчиська, який так вдало підсунув цій дурепі кулона.

Віренея змахнула рукою й над водою виринуло щось на зразок дзеркала:

– Є й інша пропозиція, – вона кивнула на поверхню. – Ти ж за цим так сумувала?

Ірена кинула погляд у дзеркало й здригнулась. Так, скільки часу вона проплакала через те, чого лишилась водночас?! Перед її очима знов постали ті моменти, котрі нещодавно вона мріяла повернути. Ось вони йдуть з Владом по вечірній вулиці, тримаючись за руки та сміючись над якимось його жартом. А потім, регочучи, дивляться якесь відео, обіймаючись на дивані. Губи хлопця тягнуться до її вуст, накриваючи їх палким поцілунком, так що в голові починає паморочитись…

– Ти ж так хотіла повернути ті хвилини щастя, – тихо хтось шепотів їй у вухо. – Твоїм єдиним бажанням було просте людське щастя без будь-яких хитрощів. Я можу повернути тобі його, – голос лився просто в її свідомість, повністю затоплюючи ту, присипляючи, підкоряючи. – Лише простягни руку.

Ірена бачила, як Влад потягся до неї лагідно посміхаючись. Бачила його розкриту долоню: ту саму, що пестила її. Так хотілось все це повернути: радість побачень, веселі посиденьки, безхитрісні пустощі… Вона дійсно почувалась тоді щасливою, як ніколи. Їй потрібно це! Попри все! Вона хоче повернути той час! Скільки разів вона кричала, що хоче повернутись у ті два місяці й оселитись в них навіки! А зараз – тільки руку простягнути…

Дівчина підвелась й ступила у воду. Крок за кроком вона наближалась до дзеркала, до заповітної мети, яка була усього лиш на відстані витягнутої руки. Вона бачила усміхнене обличчя Влада – все ближче й ближче. Його долоня прямо перед нею – тільки свою залишилось вкласти до його. Вона здійняла руку, і її пальці вже відчували приємне поколювання у передсмаку жаданого доторку…

– Ірено, ні! – різкий, мов постріл, скрик пролунав за її спиною.

Чому?! Чому завше хтось намагається встати їй на заваді?! Їй залишився лише один незначний рух, і вона більше не знатиме ніякого болю. Ті два жадані місяці – хай і по колу – та їй буде цього достатньо. Вона вже майже торкнулась руки Влада, та хтось обійняв її за плечі:

– Прошу тебе…