Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Вона відчувала – так гостро, як під час патрулювань на кладовищі – що будівля пуста, і в ній немає нічогісінько, окрім сотень і тисяч нудних документів. В якусь мить вона подумала розвернутися і прийти якось іншим разом, але потім спинилася, пригадавши, що ж її сюди привело. 

Певно, пані Серпик не просто не прийшла. Вона просто не хотіла її, Айзу, бачити. А це значило, що вона могла не з’явитися і наступного разу, коли Айза переступила би поріг архіву. А робота мала бути зроблена. 

Вона повільно пішла затемненими коридорами до п’ятого ряду, потім проминула його і зупинилася на четвертому. У світанковому мороці всі папери здавалися ще більш однаковими, ніж зазвичай, тож Айза запалила один із кристалів. 

Вона спробувала пригадати все, що їй пояснював того разу у архіві Тесей. Перший номер на підшивці – це кладовище, далі йде ділянка… 

Про себе вона не могла не визнати, що не знайшла би правильну книгу, якби тільки некромант тоді не показав їй, як саме це потрібно робити. Можливо, Тесей впорався би з цим в рази швидше, але Айза відшукала розділ і сторінку тільки тоді, коли сонце вже зазирнуло у високі вікна, і вона згасила кристал. 

Цього разу, на щастя, сторінки були на місці – або ж їх просто ще не встигли позбутися. Пальцем Айза простежила потрібний рядок і прошепотіла собі під носа прізвища, щоб справді запам’ятати їх. 

Втім, у цьому не було справжньої потреби – ці прізвища були їй добре знайомі. Це були три викладачі з Анірського університету; звісно, вони не викладали у Айзи, чи в Тесея. Їх поховали ще зі століття тому, а справу продовжили їхні діти і онуки – іноді Айзу дивувало те, як фах може передаватися із покоління у покоління. 

Та, зрештою, покоління її родини займалися тим, що жали жито, і Айза теж працювала із серпом – нехай і трохи інакше. 

Певно, трупи не тільки забрали, але і знищили таблички і усе, що могло би вказати на те, чиї саме тіла викрали. Для будь-якої звичайної людини у пейзажі не було би нічого дивного – три свіжі могили, і яка різниця, що вони у глибині кладовища? Так іноді буває. 

Але Айзі все більше починало здаватися, що у Райні рідко щось просто буває. Тут усе траплялося із якоїсь причини – нехай вона поки що цю причину і не надто добре розуміла. 

Вона повільно склала книги назад на полиці і так само неспішно покинула архів, обережно прикривши за собою двері. На диво, після майже доби без сну очі в неї все ще не злипалися – як наче вона провела аж надто багато часу бадьорою, щоб зараз просто заснути. 

Тож поверталася до “Кривого горба” Айза повільно – щоб вкласти думки в голові і хоч трохи зрозуміти, що ж відбувалося з усіма цими зникненнями тіл. І чи були ці три пов’язані з тим трупом, що Айза і Тесей проґавили на дванадцятому? 

Щойно її думки хоч трохи повернули у бік Тесея, вона вже просто не могла їх відкинути вбік. Чи зрозумів він, чому Айза не прийшла на патрулювання? Чи… чи вибачиться він, і чи має Айза взагалі вимагати цих вибачень. 

Заглиблена в думки, вона зайшла через чорний вхід до зали, і тому навіть не звернула уваги для досить незвичної для ранку колотнечі. У залі товклося з десяток людей, і всі вони, здавалося, ходили колами біля лави, що стояла під стіною. Тільки наполовину зацікавлено Айза пройшла вперед і кинула туди погляд. 

На ній сидів Тесей, ось тільки впізнати його було зовсім непросто, бо вся його шия і щока чомусь були залиті кров’ю, що вже почала братися тонким корком. 

 – Айзо! – покликав Тесей. 

І вона із розширеними від нерозуміння і страху очима зробила перший крок вперед.