BooksUkraine.com » Фентезі » З роду старої крові, Анна Мавченко 📚 - Українською

Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

55
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "З роду старої крові" автора Анна Мавченко. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74
Перейти на сторінку:
Епілог

Корнелія стільки разів уявляла свою зустріч з Одвічною, що достоту вірила, ніби готова без страху зазирнути їй у вічі й без жалю переступити межу між виміром живих і мертвих. Так яро вірила в це, що невимовно розчарувалася в собі, коли відчула, як страх запускає холодні пазури в серце. Темрява, що її оточувала, лише на короткі миті перериваючись туманними видіннями з реального життя, не залишала сумнівів у скрутності власного становища. Еллі важко розбирала те, що бачила в ті короткі неясні миті важких пробуджень, однак розуміла, що Інґвар, імовірно, намагається її врятувати. Його обличчя з’являлося щоразу, як крізь непроглядний морок пробивалося хоч трохи світла. І це не давало надії на порятунок з кінцем згаснути.

Коли дівчина востаннє прийшла до тями, перед нею розкинулося безхмарне блакитне небо – ясне й прекрасне, позбавлене всякого хаосу та страху. Своєю майже святою чистотою воно мовби натякало, що страждання незабаром закінчаться. Але крім неба був іще холод. Липкий, мокрий, нестерпний холод, який, здавалося, проникав під шкіру різкими поривами вітру.

А тоді знову наступила темрява, в якій через одну коротку мить спалахнув невеличкий золотистий вогник. Корнелія боязко простягнула до нього тремтливу замерзлу руку. Холод був уже таким сильним, що раптове незнайоме джерело світла здалося мало не божою благодаттю – останнім примарним шансом на порятунок. Принаймні від всеохопної холоднечі.

Щойно тонкий вказівний палець торкнувся загадкового світла – простір довкола спалахнув сотнями, якщо не тисячами, золотих ниточок, якими за секунду вибухнув вогник. Дивовижні лискучі нитки на мить завмерли, а тоді, мовби живі, почали огортати тіло дівчини, безболісно всотуючись у шкіру, проникаючи в вени, заміняючи кров… Принцеса буквально відчувала, як напружено вібрує все її єство, зі спрагою приймаючи незвідану енергію; як щось невидиме й важке відпускає зі свого полону її груди, даруючи п’янке відчуття легкості.

Схоже, то була слабкість, породжена хворобою, бо тепер Корнелія почувалася так, ніби здатна була щонайменше гори звернути. Такою сильною та збудженою вона ще ніколи себе не відчувала, і цей новий стан їй збіса подобався.

Через кілька секунд, коли на тілі Еллі не залишилося майже жодного не позолоченого місця й дивний згусток сяйва завмер усього за кілька сантиметрів від її сонячного сплетіння, раптом звідусіль долинув чийсь низький і моторошно-гортанний голос:

– Нар-р-решті ми вільні!

Роззявивши рота, дівчина вражено озирнулась у пошуках мовця, однак тієї ж миті той самий вогник знову вибухнув сліпучим спалахом сяйва й заполонив собою весь простір. Корнелія зажмурилась і здригнулася, коли тишу знову розбило чиєсь нестримне низьке гарчання.

– Поглянь на мене! – наказав їй усе той голос.

Еллі слухняно розплющила очі й побачила перед собою гігантську напівпрозору золоту лускату істоту, прекрасну й страшну водночас. На мить дівчині здалося, що то просто мара – ожила картинка з книги, яку їй пощастило раніше прочитати в бібліотеці Кам’яного замку. Однак розум підказував, що реальність далека від її наївної гіпотези. Бо не могла звичайна примара мати настільки реалістичний вигляд, ба більше – пробуджувати всередині принцеси такі неоднозначні, неймовірні й реалістичні емоції, важко описувані словом.

– Я – це ти, – проникливо мовила істота, – а ти – це я. Ми – одне ціле, тож не треба боятися.

Корнелія відчула, як її тіло проймає мілке тремтіння, а тоді несміливо запитала:

– То ти – моя дракониця? Друга сутність, про яку згадував Інґвар?

У відповідь долинуло дещо злісне гарчання.

– Не Інґвар-р, – хиже, а тоді просякнуте болем: – батько!

– Що? – вирвалося коротке й настільки приголомшено-тихе, що дівчина не була певна, чи насправді проказала це вголос.

– І він украв у нас дещо цінне, – злісно додала тварина, – настав час це повернути.

Не дочекавшись жодної реакції від Корнелії, дракониця одним різким рухом тулуба смикнула за нитки – й дівчина через секунду опинилася в епіцентрі тіла істоти, зусібіч оточена золотом. Два серця – примарне й реальне, людське і тваринне – з’єдналися й стали одним цілим, щоб за мить зробити перший бентежний удар у тілі зовсім нової людини.

У тілі новонародженої безсмертної, що, як метелик, скинула огидну личинку слабкості й, нарешті, познайомилася зі своєю справжньою силою й сутністю.

Те, що відбувалося далі, сталося, наче вві сні. Корнелія діяла під незбагненною силою скаженого інстинкту, який був вищим за голос розуму. Вона просто чинила так, як веліла їй сутність, як підказувало саме єство і щось схоже на божевільну потребу… Так, це була саме потреба. Скажена та спрагла потреба отримати щось, що мав чоловік, якого вона бачила перед собою.

– Поверни Його! – наказала вороже, ледве стримуючи бажання розірвати на шмаття істоту, яка завдала болю Йому – її другому серцю, її спорідненій душі.

А тоді нетерплячим поглядом простежила за тим, як Хродґейр звільняє з пастки власного тіла маленького чорного дракона. Дракона, який тієї ж миті, подолавши час і простір, знайшов знеможене тіло свого власника та звільнив його з могутніх кайданів, створених самими богами, проте не ними використаних.

Щойно дві іпостасі з’єдналися в одному тілі, залишившись у подобі чорного, як глибока ніч, дракона, саме джерело Урд створило портал і закликало полоненого вийти у власний, давно забутий світ, щоб нарешті возз’єднатися зі своєю долею.

Дракон люто заревів, знеможений і втомлений роками несправедливого ув’язнення, а тоді з насолодою звився увись, прихопивши з собою найцінніше – дівчину, яка подарувала волю не лише його тілу, а й душі.

– Я мститиму! – заприсягся з жорстокою насолодою, зустрівшись поглядом зі своїм лютим ворогом.

А тоді зник, привітно прийнятий обіймами рідної ночі.

Від Автора! (раджу таки прочитати)

Ну що, любі мої, як вам кінцівка? Вдалося мені здивувати? Ви не повірите, як довго я чекала цього моменту! Певна, хтось із вас ду-уже заінтригований, а хтось – не менше розчарований, однак не поспішайте з висновками, бо друга частина ще не раз вас здивує і вже точно роз'яснить усі незрозумілі моменти. Як і обіцяла, ви отримали частково відповіді на сюжетні інтриги (хоч і не прямим текстом, вже даруйте). Попереду нові пригоди, нові дійові особи, багато романтики, помсти, пророцтва... Загалом, усе, що ви любите. Буду шалено вдячна за підтримку моєї книги. Вподобання, коментарі, репости – все буде корисним і надзвичайно приємним. Можете навіть написати якісь свої побажання щодо сюжету 2-ї частини, бо вона ще в процесі написання, і якщо раптом ваші зауваги відповідатимуть канону сюжету, може, й візьму їх до уваги. Тільки не забувайте не давати спойлерів!!! Не хочу, щоб нові читачі наперед знали ледь не найбільшу інтригу книги. Підписуйтеся на сторінку автора, щоби не пропустити продовження, але попереджаю, що на нього доведеться трохи почекати, бо в мене державні іспити, випуск, ремонт у гуртожитку й безліч інших торбот. Сподіваюся на ваше розуміння й щиро дякую за нього. На вихідних поділюся обкладинкою до другої частини. В моєму тг-каналі вона з'явиться вже сьогодні (раніше я проводила там голосування щодо неї). Хто хоче бути першим у курсі всіх новин, розіграшів, анонсів, голосувань і т.д. – можете знайти посилання на канал у моєму блозі "Букбайдинг та акція для авторів".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 73 74
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З роду старої крові, Анна Мавченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З роду старої крові, Анна Мавченко"