Читати книгу - "Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Все добре, – сказала вона. – Леля вас не помітила. Вона сказала мені йти в свою кімнату.
– Що ти робила? – запитала Ліна.
Рута засміялася.
– Сказала їй що вона неправильно сидить на траві і неправильно слідкує за нами. А що ж вона думала, повчати інших тільки їй можна? Ви б бачили що вона розізлилася.
Ліна засміялася.
– Ходімо швидше, бо Лоло щось зовсім зле, – додала вона.
Рута повела їх у бібліотеку. Це була невеличка кімнатка на другому поверсі. Високі стелажі з книгами стояли дуже близько один біля одного, що проходити між ними треба було лише боком. Вони зупинилися на початку кімнати.
– Навіщо ви мене сюди привели? – запитав Лоло.
– Ми хотіли показати тобі бібліотеку, – сказала Ліна.
Лоло підійшов до одного зі стелажа і почав проводити руками по книгах.
– Вони такі запилені і так неохайно складенні, – сказав він. – Моя бабуся ніколи б такого не дозволила в своїй бібліотеці. Що це взагалі за місце таке?
Лоло запитально подивився на них і з його обличчя стало зрозуміло що він почав усе пригадувати.
– Ура! Вийшло! – закричали разом Олег і Ліна.
– Що вийшло? – не розумів Лоло. – То ми в замку? Куди поділися тіні? Олег, ти в нормі? Ми думали тебе викрала Рута.
Раптом Лоло помітив що Рута дивиться на нього і замовк, запитально подивившись на Олега і Ліну. Вони наперебій почали розповідати йому про все що трапилося і як вони опинилися у Вихорі. Рута в цей час бродила по бібліотеці. Раптом вона застигла біля вікна. А тоді миттю кинулася до трійці друзів.
– Там мій дядько! – скрикнула вона.
– Де? – здивувались діти.
– Біля воріт. Я щойно побачила його з вікна. Я піду до нього.
– Стривай, – зупинила її Ліна. – Це може бути небезпечно. Ми ж не знаємо на кого його перетворив Вихор. Підемо разом.
Хлопці стверджувально кивнули.
Раптом в коридорі почувся тупіт дитячих ніг та гамір. Рута обережно першою виглянула за двері. Їхні однокласники мов навіжені носилися коридором.
– Тиха година – оголосила голосно Леля і всі почали бігати та тупотіти ще сильніше.
Щойно Леля повернулася обличчям в іншу сторону, четверо друзів обережно вийшли з кімнати. В такому гаморі їх ніхто не помічав і вони тихенько пройшли в Лелі за спиною і побігли вниз.
Ворота до замку були відчинені. Северин стояв на вході, опершись на них плечем, та щось сам до себе говорив. Він був одягнутий в старий порваний одяг і був схожий на жебрака. Діти підійшли до нього.
– Северине, це я Рута. Ти пам’ятаєш мене?
Северин глянув на них без особливого інтересу.
– Ах, дітки, ви з табору? – запитав Северин і діти зрозуміли що він теж усе забув.
– Невже ти нічого не пам’ятаєш? – не здавалась Рута. – Я твоя племінниця і ми колись жили в цьому замку.
Северин лише здвинув плечима.
– Я взагалі мало що пам’ятаю про своє минуле. Я завжди жебракував. Хоча колись, здається, був дуже багатим. Не знаю що тоді трапилось.
– Це марна справа, – зітхнув Лоло, – він нічим нам не допоможе.
– А скоро у вас обід, дітки? Може ви принесете мені щось поїсти? Але тільки так щоб ваша вчителька не бачила, бо вона одразу прожене мене.
– Добре, – сумно сказала Рута.
Северин знову почав щось сам до себе бубоніти.
– … Інший світ… Треба тільки перейти річку і там починається інший світ…
– Про що це ти говориш? – запитала Рута.
– Про інший світ, – відповів Северин, – чарівний світ. Туди можна потрапити перейшовши міст через річку.
– Де цей міст? – запитала Ліна.
– За горизонтом. Треба довго йти вздовж річки щоб його знайти, – задумливо сказав Северин.
Ліна жестом покликала друзів до себе.
– Можливо Северин все таки не все забув, – сказала вона.
– Це як? – запитав Олег.
– Він не пам’ятає хто він, але можливо він все одно знає як вибратися звідси. Що як той чарівний світ і є наш світ?
– Або він просто говорить якусь нісенітницю, яку йому втокмачив в голову Вихор, – додав Олег.
– Дізнаємось тільки якщо знайдемо міст, – наполягала Ліна.
– І втрапимо у ще більшу халепу, – стояв на своєму Олег.
– Треба спробувати, – сказала Рута, – ми вже у халепі і краще тут точно не буде.
Вони втрьох подивились на Лоло, бо він єдиний ще нічого не сказав.
– Я хочу додому, мої батьки мабуть дуже хвилюються, – сказав збентежено хлопець, хоч і ідея йти кудись в цьому дивному світі йому не дуже подобалась.
– Тоді вирішили, – зраділа Ліна, – ідемо шукати міст!
– Треба взяти з собою якісь речі і їжу. Невідомо скільки нам іти, – сказав Лоло.
Усі вирішили що це хороша ідея і поспішили в дім збирати речі. Рута сказала Северину що вони скоро повернуться і наказала чекати їх тут.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин», після закриття браузера.