Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

Розреготавшись, старенька бадьорим кроком попрямувала до непримітних дверей ліворуч від каміна.

— З нею не засумуєш, — усміхнулася Феліція, проводжаючи архімагесу Тіррену поглядом.

— Так, весела старенька. Але студентів завжди тримала в залізному кулаці, не давала їм сісти собі на голову. За це її завжди любили. Дема як ректора теж люблять, але йому не вистачає того вогника, що горить у його бабусі.

Насолоджуючись ароматним чаєм із смачним печивом із апельсиновим джемом, Феліція не помітила, як архімагеса Тіррена повернулася до вітальні.

— Що ж, молоді люди, зараз я візьму дещо з особистих речей і можемо вирушати до Велланії.

Архімагеса Тіррена зібралася швидко і менш ніж за годину вони вже були в будинку Фірніета.

— Ви зберіть речі в дорогу, а я розкладу інгредієнти, підготую все необхідне для створення порталу. Майстре Фірніете, де будемо його створювати? — спитала архімагеса Тіррена, не давши нікому навіть перепочити після переміщення.

— У моїй бібліотеці достатньо місця.

Коли Феліція з Фірніетом прийшли до бібліотеки, готові до подорожі на Землю, то все вже було готово для ритуалу. Всередині кола, в яке вони мали стати, Феліція раптом помітила знайоме зображення.

— Це що сузір'я Оріона? — спитала вона архімагесу.

— Так! — старенька усміхнулася, в ній одразу ж увімкнулась викладачка. — Сузір'я часто стають сполучною ланкою між двома світами. У кожному зі світів завжди є особливе сузір'я, ідентичне із сузір'ям в іншому світі. Вони допомагають переміщатися. У Муірна із Землею таким сузір'ям є Кассіопея, а у Велланії — Оріон.

— Але коли я переміщалася сюди із Землі, то не малювала жодних сузір'їв!

Феліція погано пам'ятала той ритуал, але в одному вона була певна: сузір'я до ритуалу не входили.

— Іноді спрацьовують інші ритуали, — пояснила архімагеса Тіррена. — Рідше і винятково для тих, кому дозволено вхід у цей світ. В тобі тече велланійська кров, тому тебе пропустили через портал без сузір'я, але з ним портали надійніші.

— А ви мені залишите ритуал про всяк випадок? — не те щоб Феліція хотіла повернутися на Землю, але їй хотілося мати доступ до неї.

— Немає сенсу, Феліціє. Ритуали постійно змінюються. Кетта так на 8 років на Землі застрягла, бо взяла в мене ритуал, який уже застарів. Якщо в тебе виникне потреба знову побувати на Землі, то звертайся. Я поки що вмирати не збираюся, — архімагеса Тіррена весело підморгнула. — Ми, власники дару регенерації, живемо довго, часто більше 100 років. А мені зараз лише 92. У крайньому випадку ти завжди можеш звернутися до мого онука Дема, він знайде тобі свіжу інформацію по порталах. До Кетти за цим краще не звертатися. Може, вона й чудовий зіллєвар, але портали в неї виходять погано.

— Добре, — усміхнулася старенькій Феліція.

— Якщо захочеш досконало вивчити портальну магію — приїжджай до Муірна. Я тобі дам книги та поясню основні принципи.

— Можливо пізніше. Зараз не до цього.

— Розумію, — архімагеса Тіррена кивнула і, взявшись за пучок із сухими травами, спитала: — Ну що, всі готові? Приступаємо?

— Так, починайте, — відповів Фірніет.

Архімагеса Тіррена підпалила пучок із травами і почала виводити ним у повітрі руни, бурмочучи під ніс незрозумілі слова. Феліція з цікавістю прислухалася, але так і не змогла нічого розібрати й запам'ятати. Що ж, пізніше вона розбереться з цією магією, коли врятує Велланію та народить дитину. У неї все попереду.

Руни спалахнули в повітрі і воно затремтіло, відкриваючи шлях в інший вимір. Архімагеса Тіррена зробила крок перша, розчинившись у сріблястому сяйві, слідом за нею ступив Фірніет, міцно вхопивши за руку Феліцію.

Не минуло й кількох секунд, як вони перемістилися.

— Тобі знайоме це місце, Феліціє? — спитала архімагеса Тіррена.

Феліція озирнулася довкола. Портал переніс їх у садок покинутого будинку. Феліції він був знайомий.

— Так, ми неподалік мого будинку, де мачуха з сестрою живуть. А чому перенесло саме сюди?

— Портали часто переносять нас ближче до дому, але в безпечне місце, де ніхто не зможе побачити. Так треба, щоб не налякати своєю появою людей і не зіткнутися з ними під час переміщення.

— Зручно вигадано.

— Ну що, люба, веди нас додому, — архімагеса Тіррена підбадьорливо усміхнулася Феліції.

За той недовгий час, що Феліція провела у Велланії, вона перестала вважати мамину квартиру своєю. Залишивши колишнє життя, вона подарувала квартиру мачусі з сестрою і ось тепер вона знову йшла знайомою дорогою до свого старого дому. Піднявшись на 3-й поверх, вона нерішуче зупинилася біля дверей, боячись натиснути на дзвінок.

— Ну ж бо, Феліціє, — Фірніет обійняв її за плечі, — зроби це. Все буде добре. Я з тобою.

І Феліція натиснула на дзвінок.

Не минуло й хвилини, як двері відчинилися. Кілька довгих секунд на Феліцію здивовано дивилася мачуха, а потім утнула щось зовсім їй невластиве — зробила крок вперед і міцно обняла дівчину.

— Боже, Феліціє, ти жива! — мачуха розплакалася. — Аліса думала, що ти загинула. Ми всі думали. Тільки брат твого діда нісенітницю якусь городив… Алісо! — покликала вона дочку. — Іди скоріше сюди! Феліція повернулася.

До передпокою одразу вбігла світловолоса, як і її мати, дівчинка — сестра Феліції. Радісно заверещавши, вона теж кинулася обіймати свою сестру. Феліція почувала себе розгублено: вона не чекала такого теплого прийому. Мачуха завжди до неї ставилася нейтрально, без ворожості, звичайно, але й любові не виявляла, а з сестрою вони часто лаялися. А зараз вони обидві в сльозах її обіймали, немов вона — найрідніша їхня людинка.

— А це хто? — прийшовши до тями, мачуха окинула зацікавленим поглядом Фірніета та архімагесу Тіррену. При погляді на останню в неї натурально поповзли догори брови — все-таки нечасто зустрінеш стареньку з фіолетовим волоссям і різьбленим дерев'яним посохом в руці.