Читати книгу - "Діти Дюни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Аххх, він готує сцену до формальної почесної відставки з Атрідівської служби», — подумала вона. А щодо інших справ, про які він казав, чи міг він знати, як добре вони попрацюють на неї? Глянула на нього, насупившись:
— Ти знаєш, що шпигуни слухають кожне слово, чи не так?
— Шпигуни? — реготнув він. — Слухають, як і я б слухав на їхньому місці. Ви не знаєте, що моя вірність дещо змінила свою спрямованість? Я багато ночей провів на самоті в пустелі, а фримени мають рацію стосовно цього місця. У пустелі, особливо вночі, стикаєшся з небезпекою тяжких думок.
— Там ти й чув, як фримени нас проклинають?
— Так. Серед аль-Оруба. За дорученням Проповідника я приєднався до них, міледі. Ми називаємо себе «Зарр Садус» — тими, хто відмовився підкорятися Священництву. Я тут, аби офіційно оголосити Атрідам, що переходжу на ворожу територію.
Джессіка пильно на нього дивилася, намагаючись знайти деталі, які б його видали, проте Айдаго не показав жодного натяку на фальшиві слова чи приховані плани. Невже справді можливо, щоб він перейшов до Фарад’на? Вона згадала максиму свого Сестринства: «У людських справах ніщо не є незмінним; усі людські справи рухаються по спіралі, описуючи все більші кола, аж доки не зникнуть». Якщо Айдаго справді покидає лоно Атрідів, то це пояснює його теперішню поведінку. Він описує все більші кола, аж доки не зникне. Вона має обміркувати це як можливість.
«Але чому він наголосив, що діяв за дорученням Проповідника?»
Думки Джессіки проносилися дуже швидко, і, зіставляючи варіанти, вона зрозуміла, що їй, можливо, доведеться вбити Айдаго. План, на який вона покладала свої надії, був настільки делікатним, що не можна було допустити жодного втручання в нього. Жодного. А зі слів Айдаго було зрозумілим, що він знав її план. Вона оцінила їхнє взаєморозміщення в кімнаті, перемістилася та обернулася, зайнявши позицію, яка дозволяла б їй завдати смертельного удару.
— Я завжди вважала ефект нормалізації фафрилах основою нашої сили, — сказала вона. Нехай він задумається, чому вона перевела розмову на класову систему. — Рада Великих Домів у Ландсрааді, місцеві Сиссельраади, усі заслуговують…
— Ви не змусите мене змінити тему, — промовив він.
І Айдаго відзначив подумки, якими прозорими стали її дії. Чи це тому, що вона ослабила свій захист, чи він урешті зламав стіни її бене-ґессеритського вишколу? Він вирішив, що справа в останньому, але почасти і в ній самій, — з віком вона змінилася. Це його засмутило так само, як засмучували помічені ним дрібні відмінності нових фрименів від старих. Відхід пустелі був відходом чогось цінного для людей, а він не міг цього описати. Подібно до того, як не міг описати змін, що відбулися з леді Джессікою.
Джессіка глянула на Айдаго з неприхованим здивуванням, не намагаючись замаскувати свою реакцію. Невже він міг так легко прочитати її думки?
— Ви мене не вб’єте, — сказав він. Вдався до фрименського застереження: — Не проливайте своєї крові на мій ніж.
І подумав: «Я став справжнім фрименом». Його охопило дивне відчуття нерозривності, і він усвідомив, як глибоко прийняв звичаї планети, що дала йому притулок у другому житті.
— Думаю, тобі краще піти, — промовила вона.
— Ні, доки ви не приймете моєї відставки з Атрідівської служби.
— Прийнято! — різко кинула вона. І, лише сказавши це слово, усвідомила, наскільки ця відповідь була рефлексивною. Вона потребувала часу, щоб усе переглянути та обміркувати. Звідки Айдаго знав, що вона зробить? Не вірила, що він спроможний перестрибнути Час за допомогою прянощів.
Айдаго задкував, доки не відчув за собою двері. Вклонився їй.
— Ще раз назву вас міледі й ніколи більше. Пораджу Фарад’нові відіслати вас на Валах, тихо й швидко, за першої ж нагоди. Ви надто небезпечна іграшка, щоб тримати вас тут. Хоча я не вірю, щоб він думав про вас як про іграшку. Ви працювали для Сестринства, а не для Атрідів. Зараз я питаю себе, чи ви взагалі колись працювали для Атрідів. Рухи відьом надто темні та глибокі, щоб звичайні смертні могли їм повірити.
— Гхола вважає себе простим смертним, — вколола його вона.
— Порівняно з вами, — промовив він.
— Вийди! — наказала вона.
— Такий і мій замір. — Він вислизнув через двері, проминувши цікаву служницю, яка, без сумніву, підслуховувала.
«Зроблено, — подумав він. — І це можна прочитати лише одним чином».
Лише в царині математики можете ви збагнути Муад’Дібове точне бачення майбутнього. Отож: по-перше, ми постулюємо довільне число вимірів простору (це класичне n-кратне розширення n вимірів). Завдяки цій структурі Час у його загальному розумінні стає агрегатом одновимірних властивостей. Застосовуючи це до феномену Муад’Діба, виявляємо, що ми або зіткнулися з новими властивостями Часу, або (завдяки редукції до числення нескінченностей) маємо справу з окремими системами, що містять n властивостей тіла. У випадку Муад’Діба приймаємо це друге. Як показує редукція, точка у n-кратному вимірі може окремо існувати лише всередині різних рамок Часу. Таким чином, показано, що окремі виміри Часу співіснують. Оскільки це неуникний випадок, передбачення Муад’Діба вимагали, щоб він розглядав n-мірність не як розширений агрегат, а як операцію всередині одинарної структури. Внаслідок цього він заморозив свій усесвіт у рамках цієї структури, що була його поглядом на Час.
Палімбаша: Лекції в січі Табр
Лето лежав на вершині дюни, дивлячись поверх відкритого піску на звивисту скелю — вихід оголеної породи. Скеля височіла над піском, наче величезний хробак, плаский і грізний у ранковому промінні. Ніщо там не рухалося. Жоден птах не кружляв над головою, жодна тварина не пробігала між каменями. Він міг розгледіти щілину вітряної пастки майже посеред спини «хробака». Там повинна бути вода. Скеля-хробак мала знайомий вигляд січового притулку, як не лічити цілковитого браку живих істот. Він лежав тихо, злившись із піском, спостерігаючи.
Одна з пісень Ґурні Галлека вперто й однотонно снувалася йому в думках.
Під узгір’ям, де весело лис біжить,
Де плямисте сонце сіяє,
Там під латкою кропу коханий мій спить,
Скільки я не буджу — спочиває.
У могилу сховавсь,
Під узгір’ям лежить.
«Де ж вхід до цього місця?» — міркував Лето.
Він був певен, що це неодмінно Джакуруту-Фондак, але, окрім відсутності тварин, щось іще було не так. Щось зблискувало на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти Дюни», після закриття браузера.