Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

Усе, що сталося, укотре загнало Остапа в глухий кут. Часом хлопцеві здавалося, що наступної хвилі його мозок вибухне від перевантаження, і це було близько до істини. Він так гарно все спланував, навіть в останню мить здогадався змінити номер телефону, для чого довелося придбати новий стартовий пакет. І все це – дарма.

Та чи насправді дарма?

З іншого боку, усе виглядало так, нібито Богдан Юрчук мав вагомі причини, щоби зникнути. Зрештою, Дарі невідомо, чи дійсно в нього є алібі на той день, коли вбили Алекса. І ось він не відповідає на дзвінки. Звісно, для цього могла бути вагома причина, наприклад якийсь форс-мажор, але все одно це здавалося досить підозрілим. Якщо ж його припущення певні, то Юрчук дав-таки драла, оскільки зрозумів: земля під ним поки що не горить, але вже тліє, тож терміново треба рятуватися.

Так мав би діяти той, хто насправді винен у тяжкому злочині,– тікати світ за очі. І цей психопат вчинив так само.

Частина шоста

КАТ

56

МАКС. ДАРА. ОСТАП. ПЕРЕХРЕСТЯ

Температура повітря залишалася тією самою, але цими днями вже почало відчуватися наближення серпня. Небо ніби вигоріло, йому вже бракувало притаманних початку літа глибоких прохолодних тонів. Зазвичай це найперша ознака того, що невдовзі балом керуватиме осінь.

Із святкування другим курсом «екватора» минули якісь півтора місяці, але жителям кількох кімнат у гуртожитку номер шість до вчорашнього дня здавалося, що позаду залишилася як мінімум половина життя. Однак відтоді час для них фактично зупинився.

Макс потай милувався Дарою, спостерігаючи за тим, як вона чи не всоте набирає Богданів номер. Марно! Та сама бездушна машина знов і знов повторювала: «Будь ласка, залиште повідомлення; будь ласка, залиште повідомлення; будь ласка, залиште повідомлення…»

Дівчина перетворилася на власну тінь. На примару. Від колишньої Дарини Ковалевської залишився хіба що вогник в очах, але й той із кожним повідомленням робота про абонента поза зоною досяжності потроху згасав. Усе, що вона тепер вдягала, висіло на ній наохляп, ніби Дара зичила одяг в Остапа – прихильника модного стилю оверсайз. Макс знав, що дівчина майже нічого не їсть, погано спить, а за останню добу взагалі не заплющила очей і трималася тільки завдяки кінським дозам кофеїну та порожнім розмовам із приятелями. Ті хоч якось відволікали від чорних думок. Однак прикра ситуація все одно давалася взнаки, і Дара настільки заслабла, що якось знічев’я назвала Макса Богданом. Це сталося, коли вони спускалися сходами до двісті сімнадцятої.

Тільки Остап, як здавалося, виглядав більш-менш врівноваженим. Після того як його відверто маніакальна зацікавленість їхньою спільною долею та причинами вбивств раптом зійшла нанівець, він заспокоївся й почав сприймати все належним чином. Нещодавно отриманої стипендії цілком вистачало на прожиття, тож хлопець не переймався тим, що їстиме й питиме завтра. Він навіть завів розмову про те, що треба б було відвідати знайомого дилера на предмет розжитися травичкою.

Це могло означати тільки одне: Остап повертався до звичного способу життя. Він навіть допоміг Сашкові Кравичу повиносити з гуртожитку пакунки з одягом і речами, які той збирався відправити додому. Колишній «зброєносець» завершував свою чернівецьку історію поверненням до рідної хати, і, здавалося, то була дорога в один бік. Збираючись до чотириста двадцятої, Остап пожартував, що цей хлопець нагадує йому Більбо Торбина: маленький та кудлатий, він стійко пережив разом з покійним Алексом купу дурнуватих пригод і примудрився вціліти. Цілком ймовірно, що він таки мав гарну вдачу.

Погодившись із сусідом, Макс подумав, що Сашко дійсно колись нагадував славетного гобіта. Йому бракувало сміливості й водночас його рятували хитрість і кмітливість – ті самі якості, що їх завжди не вистачало самому Максу. На відміну від Кравича, він так і не навчився пристосуватися до нових обставин, шукати переваги й рухатися цим шляхом далі. Сашко у цій справі виявився справжнім експертом. До всього, згодом він став розважливим та жорстким, і в цьому не було нічого дивного, адже тільки так можна було витримати Алексові забаганки, а це справа не з легких…

Від роздумів хлопця відірвав телефон. Макс поглянув на дисплей – те, на що він і чекав: знову телефонувала мати.

Не бажаючи входити в дискусію або просто вислуховувати її, Макс натиснув на червону позначку й скинув виклик. Дара в цей час сиділа на його ліжку, вкритому старим простирадлом. Її неуважний погляд ковзав корінцями книжок, що вежами височіли на підвіконні. Той самий Дереш, Елліс, Бульозі… Макс згадав, що востаннє бачив її такою ще на першому курсі, коли вони випадково опинилися в їхній компанії. Зараз усе нібито поверталося на звичні кола, до того ж утворювався той самий трикутник: він, вона, Мафін.

Пережити таке складно, та зрештою він і не пережив, оскільки досі тримав у собі те, що давно треба б було випустити на волю.

57

ОСТАП. ПСИХОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА

Залишок дня, ніч і знову день – а вони все ще продовжували тупцяти на перехресті, не знаючи, куди вирушити.

Остап ясно бачив, що відбувається з Дарою. Його пригнічувала ця ситуація, він співчував їй – і саме з цієї причини не розповідав ані про свою здогадку, ані про свій анонімний дзвінок, ані про підозри, що Юрчук втік, наче вовк від вогню, відчувши сморід власної припаленої шерсті. Незнання, на його думку, було кращим за нестерпно гірку правду, тож він тримав язика за зубами. У певні моменти йому навіть вдавалося роздвоїтися, і поки одне його «я» намагалося імітувати звичний спосіб життя, інше поводилося, як вуж на розпеченій пательні.

Однак і той награний спокій вже хитався, бо зникнення Богдана ятрило його чи не гірше, ніж Дару. Остап розумів: якщо той переховується, то будь-якої миті може нанести наступний удар. Він мав безліч сумнівів у здоровому глузді цього дужого хлопчини, а схибленому психопатові легко начхати на все й спробувати довести свою справу до кінця. Богдан був цілеспрямованою особистістю, а божевілля могло примножити його завзятість у рази.

Чи не вперше за життя Остап Сікорський відчув щось схоже на докори сумління. І злякався, що доведеться розплачуватися за свої гріхи. Це було по-справжньому жахливо, адже той божевільний