Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

Вони зупинилися аж біля магазину.

Буряк ледве дихав, тримаючись за бік.

— Що це було… що це було…

— ЯКЩО ВИ НАМ НЕ ВІРИЛИ, ТО ТЕПЕР ВЖЕ ПОВІРИТЕ?! — баба Варвара вже чекала на нього біля входу.

— Я… я не знаю… це… це…

— А ми знаємо! — закричав Іван. — ТО ЧУДОВИСЬКО!

Селяни перезирнулися.

— Ви хоч щось бачили? — запитав дід Петро.

— Ні… але ми ЧУЛИ! — сказала Соломія.

— Воно ДИХАЛО! — додав Тимко.

— ТАК! — ще раз заволав Буряк. — І ТО БУЛО ВЕЛИЧЕЗНЕ! Я ЧУВ, ЯК ВОНО ДИХАЛО!

Настала могильна тиша.

Уперше за весь цей час сам капітан поліції визнав, що там щось є.

І він цього злякався.

Баба Варвара підперла боки руками.

— Ну, нарешті!

Дід Петро задоволено затягнувся люлькою.

— І що тепер будемо робити?

Капітан Буряк проковтнув слину.

— НІ-НІ-НІ. ВСЕ. МЕНІ ТРЕБА ЧАС НА ОБДУМУВАННЯ.

— О, так, звісно! — баба Варвара хмикнула. — Вчора ви казали, що це вітер, а сьогодні самі перші тікали!

— ВСІ ТІКАЛИ!

— Але кричали тільки ви, — додала Соломія.

— НУ І ЩО?!

— Нічого. Просто цікаве спостереження, — посміхнулася вона.

Буряк тиснув зуби, зітхнув і пішов до своєї машини.

— Мені треба… обдумати… це…

Він сів у машину.

Постояв хвилину.

А потім різко завів двигун і поїхав так швидко, що кури ледве встигли втекти з дороги.

Селяни ще довго стояли і мовчали.

Бо тепер навіть ті, хто не вірив у цю історію, знали одне:

У млині точно є щось страшне.