Читати книгу - "Справа отамана Зеленого"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У цій багато разів перевиданій і двічі екранізованій у СРСР трилогії досить багато уваги приділено тогочасному українському повстанському рухові. Відтоді й на багато років селянські отамани, за офіційною версією радянських істориків, були названі бандитами, кримінальними злочинцями, куркулями та глитаями. Їхня провина полягала в тому, що вони боролися проти більшовицького терору за незалежну Україну. Саме ця обставина додала їм ще одну статтю серед низки звинувачень — націоналізм.
Роман Олексія Толстого, зокрема третя його частина, «Похмурий ранок» («Хмурое утро»), в якій пунктиром виведено портрет видатного полководця часів Громадянської війни Йосипа Сталіна, був написаний наприкінці 1930–х років. За письмовим столом автор застав і часи Великого терору, і наслідки пакту Молотова — Ріббентропа, згідно з яким Польща була поділена, зникнувши з карти світу, а до СРСР відійшла Західна Україна. Але парадокс полягає в тому, що саме Червоний Граф, вірний слуга режиму й один із класиків соціалістичного реалізму, став першим і чи не єдиним, хто докладно описав період, названий в українській історії Отаманією.
Однозначної оцінки цього явища немає досі. Його суть і феномен важко пояснити кількома реченнями. Як ставитися до нього, не підкаже й роман, що його ви тільки — но прочитали. Найактивніший період Отаманії припадає на 1918–1920 роки. Це явище є невід'ємною складовою україно — російської війни 1917–1921 років, коли по селах, у ворожих тилах, спалахували повстання й обирали отаманів, які очолювали свої повстанські армії та вели запеклу партизанську війну. Але, укладаючи ситуативні військові союзи з регулярними військовим частинами — чи то з армією УНР, чи то з Червоною армією, — отамани будь — якої миті могли розірвати стосунки з союзниками й обернутися на серйозну загрозу для них. Загалом же отамани воювали проти всіх, маючи власне уявлення про те, якою повинна бути незалежна Україна. Прагнення вирішувати долю своєї країни самим вони й виборювали в боях.
У радянській літературі, що була важливим складником ідеології та пропаганди, українських повстанських отаманів зображали здебільшого карикатурно, обкидаючи болотом і перебріхуючи їхні біографії. Про це свідчить наведена вище цитата, яка нічого спільного немає з історичною правдою. Доля Данила Зеленого склалася, як ми вже знаємо, зовсім не так, як описав лауреат Сталінської премії. Але заради справедливості слід зазначити, що цієї теми до та після Толстого майже не висвітлювали ані в російській, ані в українській літературі. Радянські ідеологи, маючи картбланш на викривлення історії СРСР, а надто радянської Україні, не рекомендували приділяти темі Отаманії великої уваги. Вони, безперечно, знали правду і добре розуміли: коли копнути глибше, то наверх випливуть небажані й навіть шкідливі для тодішнього ладу відомості.
Заборона тягне за собою брак інформації. Через те мені було непросто працювати над «Справою отамана Зеленого», бо український повстанський рух першої чверті XX століття системно не досліджено. На відміну від діяльності УПА, про яку щороку з'являються в Україні нові й нові книжки, зокрема й художні. Ось чому мені довелося відтворювати події 1919 року на Київщині так, як підказувала письменницька уява.
Тому й не претендую на істину в останній інстанції. Розуміючи, що це тільки початок дослідження. З'являться нові книжки, і тоді можна буде явити більш — менш повну картину того, що досі вважають за білу пляму в українській історії боротьби за свободу.
Якою мірою це вдалося мені, ви вже можете скласти свою думку.
Лишається подякувати тим знайомим і незнайомим людям, хто своєю клопіткою роботою дав мені інформацію для роздумів та джерела, звідки можна було почерпнути відомості про описаний у романі період.
Найперше це Ярослав Файзулін, кандидат історичних наук, який спершу зі зрозумілою обережністю поставився до співпраці з автором гостросюжетних творів. Але потім, ставши першим читачем роману, не лише визнав його реалістичність і відповідність описаним реаліям, а й дав безліч корисних порад. Вони зробили твір об'ємнішим завдяки багатьом важливим деталям.
Директор Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович поставився до наміру автора створити художній твір на таку ризиковану тему дуже приязно. Саме він порадив мені, до кого слід звернутися по консультацію.
Неоціненним і поки що єдиним повним джерелом інформації як про повстанський рух на Київщині, так і про постать самого Данила Зеленого стала книжка Романа Коваля «Отаман Зелений» (видання друге, доповнене й виправлене).
Також, коли я працював над романом, на моєму робочому столі лежали книжки:
Сергій Богдан. «Повстанці Одещини та Придністров'я»;
Станіслав Кульчицький. «Червоний виклик»;
Євген Стеблівський. «Звенигора. Повстанці. Шабля для комісара»;
«Суперечливі моменти історії України і Росії» (автори Павло Остапенко та Юлія Боковікова);
Анатолий Грицевич. «Борьба за Украину 1917–1921» (книга видана 2011 року в Мінську, Білорусь).
І якщо на основі всього прочитаного вдалося написати художній твір, що не тільки має напружений сюжет, а ще й сьогодні, в непростий для України час, лишається актуальним і розвіює радянські пропагандистські міфи, то автор, тримаючи руку на пульсі кардинальних змін у нашій державі, попрацював недаремно.
Примітки
1
6 лютого 1919 року під час другого російського вторгнення в Україну була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), «чрезвичайка» — точний аналог ВЧК (Всероссийская чрезвычайная комиссия). Від самого початку її діяльність спрямовувалася передусім на терор та фізичне знищення незгодних. Діяльність ВУНК гостро засуджував український письменник — гуманіст Володимир Галактіонович Короленко (1853–1921 рр.), який не сприйняв ані Жовтневого перевороту, ані подальших методів правління більшовиків. Перебуваючи в описаний час у Полтаві, Короленко не боявся публічно протестувати проти терору, звертаючись, зокрема, особисто до Леніна.
2
Центральна Рада наприкінці січня 1918 року IV Універсалом проголосила Україну незалежною державою, а це викликало різке невдоволення більшовицької Росії. Невдовзі після цього почалася перша російсько — українська війна. Після першого вторгнення більшовиків на територію УНР у січні 1918 року український уряд підписав мирну угоду з Німеччиною та Австро — Угорщиною і, діставши військову підтримку, в березні того ж таки року повернувся до Києва.
3
Тепер — вулиця Липська.
4
У перші дні, щоб обшукати будь — яке приміщення, службове чи приватне, працівникам ВУНК непотрібні були ніякі документи. Досить було самого бажання або повідомлення про те, що за цією адресою — осередок «контрреволюції». Згодом, згідно зі спеціальною постановою, обшуки та арешти могли робити тільки ті, хто мав відповідний ордер. Хоч виписували його на тих самих підставах. Ордери лише формалізували свавілля.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Справа отамана Зеленого», після закриття браузера.