Читати книгу - "Шалені шахи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— То як же це розуміти, Северине? — тепер уже тихо, однак наполегливо повторив Ян Мєшковський, коли невидимі в глибині шинку гульвіси доспівали пісню і, зважаючи на схвальні вигуки, почали щедро пригощатися.
— То хлопці гуляють. Нічого, зараз можна: ми ж на постої, а не в поході[76].
Хоча, якщо чесно, то в цьому випадку Наливайко трохи погрішив проти істини. Надовго затримуватися в Речиці він не збирався, а після невеличкого перепочинку розраховував переміститися в одне з володінь князів Острозьких — Степань. Отже, похід, загалом–то, тривав. З усіма наслідками, що випливають звідси, для гультяїв і п'яниць...
Річ у тім, що військо повстанців ділилося на дві частини: щирі дисципліновані воїни й вільнонайманий люд. Кожна із цих військових одиниць жила своїм відокремленим життям і підкорялася своїм командирам.
Півтори тисячі колишніх реєстрових козаків, дотримуючись законів Запорозької Січі, підкорялися одному з отаманів, до якого в цей момент благоволили їхні козацькі душі. У них очільниками поперемінно виступали то Матвій Шаула, то Григорій Лобода.
А от до вільного отамана Наливайка йшли переважно селюки, недавно покозачені, та всякий різний набрід, що жадав невгамовно–розгульного життя, вільного і легкого. Загалом, шукачі пригод й любителі авантюр. Не дивно, що козацьких законів ці шибайголови не дуже дотримувалися... хоча водночас вимагали їхнього дотримання від інших, зокрема від шляхти.
— Ех, Северине, Северине! Я розумію, що в шинку твої хлопці п'ють–гуляють, а не у їзді верхи вправляються, — пан королівський коморник жартівливо погрозив пальцем. — Ти мені поясни краще, про що вони співають?
— Та мало яка дурість на п'яну думку спаде...
— Але спала–то їм на думку саме ця дурість, а не інша! От закортіло їм про Северина Наливайка поспівати — чи не так, я не помилився? Тепер от що. Ти мені тільки–но товкмачив про нагальну потребу захисту віри вашої, тоді як у пісні співається про такого собі царя Наливая... Що за дивна пісенька, дозволь поцікавитися? Чи в цьому ваша віра полягає — царя мати?..
— Ну, пісня, подумаєш, діло яке... — пан вільний отаман виглядав явно збентеженим. — Якийсь лірник сліпий пісню приніс, от її хлопці в бродячого музики й перейняли.
— Сліпий лірник, кажеш?
— Або кобзар... Не самі ж вони таке вигадали!
— Виходить по всьому, вже бродячі музики тебе на перехрестях всіх доріг прославляють, як пана над панами?!
— Та чого це ти причепився до мене з якоюсь п'яною пісенькою, пане коморнику?! — розлютився Наливайко, відчувши, що розмова набирає досить неприємного характеру.
— Причепився я не просто з якоюсь п'яною пісенькою, як ти тільки що висловився, а з оспівуванням тебе, Северине! Чи давно в цих землях з'явився новий правитель — «цар Наливай»?! Що за правитель такий, звідки узявся?..
Отаман зміряв співрозмовника несхвальним поглядом від голови до ніг, потім озирнувся на всі боки, бажаючи впевнитися, чи не підслухує їх хтось сторонній, після чого заклично мотнув головою:
— А ходімо до мене, пане коморнику! Бо стоїмо ми тут собі на морозі й топчемося — а куди це годиться?..
— Справді, підемо звідси, — охоче погодився Ян Мєшковський і пішов за Наливайком, що попрямував до найзаможнішої на вигляд хати. Поки йшли, отаман посилено обмірковував непросту ситуацію. Зрештою, вирішив не повідомляти гостя про настанови старого князя Острозького, котрому, властиво, і належала ідея проголошення в межиріччі Дністра й Бугу нового козацького гетьманату — ясна річ, під протекторатом і взагалі коштом Польської Корони, а як же без цього...
Незважаючи на справжній стан речей, отаманові здалося, що коли він хоч би словом згадає про Костянтина Василя, то тим принизить самого себе. От якщо представити справу так, буцімто він сам до всього додумався — оце буде прекрасно! Бо тут честь і хвала особисто йому — Северинові Наливайку!!! Й нікому більше.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалені шахи», після закриття браузера.