BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов 📚 - Українською

Читати книгу - "Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов"

146
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Відважні" автора Олександр Ісаєвич Воїнов. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 107
Перейти на сторінку:
одвернути увагу гітлерівців від інших.

Поруч з Миколкою застрочили автомати. Це Федір і Харитонов хотіли врятувати батька і його товариша.

Першим упав гітлерівець, який тримав гранату. Слідом за ним, змахнувши руками, повалився навзнак другий. Решта двоє припали до землі і, видимо не розуміючи, звідки в них стріляють, посилали свої кулі в напрямку лісу. Їхні автомати захлиналися в люті, чергам, здавалося, не буде кінця. Кілька куль просвистіли над головою Федора, зрізали товсту гілку. Прошелестівши сухим листям, гілка впала на землю.

Тепер Миколка не бачив нічого, крім вузької спини Федора в потемнілій від поту гімнастьорці, крім його плечей, що здригалися від напруження. У Федорі зараз була зосереджена Миколчина надія на порятунок батька…

Ще кілька пострілів, і автомати гітлерівців замовкли.

Федір відкинувся до дерева, і Миколка помітив, як дрібно тремтять його руки…

Тепер Миколка знову побачив батька. Він повільно йшов полем, тягнучи за собою автомат.

Навкруг запанувала дивна тиша, така тиша завжди настає після стрілянини.

Батько йшов, хитаючись з боку на бік, наче в полі був сильний вітер. Він ішов так повільно, що відстань між ним і Миколкою майже не зменшувалася…

Хлопець не міг більше чекати. Він не мав сили чекати…

Федір раптом побачив, як попереду промайнула постать Миколки.

— Стій! — крикнув Федір.

Та Миколка вже нічого не чув. Продершись крізь кущі, він біг полем. Біг назустріч батькові.

Федір бачив, як високий чоловік зупинився і став повільно опускатися вниз, наче земля притягувала його до себе. Хлопець кинувся до нього і обхопив руками, намагаючись утримати на ногах.

Федір рвучко повернувся до Харитонова.

— В разі чого, прикривай вогнем! — крикнув він і подався вперед, до Миколки і його батька…

За годину весь партизанський табір уже знав, що група полонених на чолі з Олексієм Охотниковим вирвалася з фашистського концтабору, що десять чоловік дісталися благополучно, але Олексій Охотников важко поранений, що разом з полоненими тікали двоє поліцаїв: один в дорозі загинув, а другий, вирішивши покінчити з минулим, прийшов до партизанів.

Минуло багато тривожних днів, поки Олексій Охотников нарешті став одужувати. Важке поранення в груди особливо небезпечне для людини, виснаженої непосильною працею і тривалим недоїданням.

Щоразу, коли Охотников приходив до пам'яті, вириваючись з обіймів важкого забуття, він бачив поруч себе дівчинку з кісками. Це була Майя. Багато безсонних ночей провела вона біля ліжка хворого і, вірна наказу Михєєва, не допускала до нього Миколки: хвилювання могло пошкодити хворому.

Одного ранку, оглянувши Олексія Охотникова, Михєєв нарешті з полегшенням зітхнув: криза минула, життю пораненого не загрожує небезпека.

Того ж дня Охотников попросив, щоб до нього прийшов командир партизанів. Колесник був у хворого недовго, стільки, скільки дозволив фельдшер, але вони встигли поговорити про дуже важливі справи. Кволою рукою Охотников ще раз накреслив на карті план укріпрайону, розповів про розташування дотів, про те, як будуть встановлені мінні поля. Не все йому було відомо, але те, що він знав і що доповнили інші товариші, які тікали разом з ним, мало значення не лише для партизанів, а й для армії.

Карту з позначками Олексія Охотникова Колесник тепер міг переправити через лінію фронту. Він радирував, щоб з Великої землі прислали літака.

З хвилюванням в серці переступив Миколка поріг тієї землянки, в якій лежав батько. Йому стало важко на душі, коли він побачив загострені риси батькового обличчя, прихований біль в очах, майже зовсім сиве, поріділе волосся.

Миколка часто уявляв собі це побачення з батьком. Він думав, що одразу кинеться йому на шию, обніме, пригорнеться до грудей. Тепер же Миколці чомусь стало боязко. Він повільно підійшов до постелі і сів поруч на лавку.

Батько взяв його руку в свою.

— Чого ж ти засмутився, синку? Глянь-но веселіше!..

Він усміхнувся, і Миколка усміхнувся у відповідь.

— Ну от, а тепер сідай ближче, дай мені роздивитися тебе краще… Он який виріс!..

Батько підвівся на лікті, пригорнув до себе Миколку і міцно поцілував. І тут Миколка нарешті притулився до нього, найріднішого з усіх, і завмер.

Батько гладив сина по голові і мовчав. Тільки зараз він зрозумів, що повертається до життя.

А потім він розповів Миколці те, про що той вже знав трохи від батькових товаришів.

Минуло кілька днів після того, як було вбито Юренєва, і стало ясно, що Мейєр не вірить у нещасний випадок. Він встановив стеження і кілька разів суворо допитував поліцаїв. Петро і Василь Дмитрович повідомили Охотникову, що з дня на день треба чекати розправи.

Залишалося одне: спробувати тікати, хоч момент для цього був не дуже сприятливий. Найважче — одірватися від табору…

Якось темним осіннім вечором група ув'язнених поверталася з роботи. Навмисно затрималися, щоб стемніло. Всі знали, що в табір вони вже не повернуться. Не зміг піти з ними тільки Єременко. Він розумів, що йому не вистачить сили, і зранку не вийшов на роботу.

В запасі у в'язнів концтабору було години три. За цей час їх, можливо, не спохватяться. Вирішили, поки є сили, триматися гурту. Всього втекло двадцять семеро. На всіх — два автомати, що належали поліцаям. Кілька з великими труднощами заощаджених буханок хліба лежали у речовому мішку за спиною Кравцова.

Важко довелося, що й казати! З двадцяти семи дійшли тільки десять. Решта загинули або були схоплені під час організованого Мейєром переслідування. По всіх дорогах на мотоциклах роз'їжджали патрулі. В селах поліцаї затримували кожну нову людину, а втікачам треба ж було діставати харч.

В душі Охотников побоювався, що Петро і Василь Дмитрович завагаються, злякаються, зрадять. Але Василь Дмитрович загинув другого ж дня під час перестрілки, коли їх недалеко від шосейної дороги виявив патруль. Петро ж після цього дуже змінився. Він як тільки міг старався загладити свою провину. Кілька разів утікачів виручала його німецька форма. Якось

1 ... 72 73 74 ... 107
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов"