BooksUkraine.com » Публіцистика » ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк 📚 - Українською

Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

167
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ" автора Нікіфор Гірняк. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 81
Перейти на сторінку:
зійшлися й розійшлись. Так ми чекали в поготівлі; настала хвилина небувалого досі напруження нервів.

12. Несподівана втеча червоних з Галичини.

Тим часом події покотилися бистрим темпом і відвернули увагу Затонського від плянованої «пацифікації» галичан. В перших днях вересня стала помітною нервозність в оточенні Затонського. Він був постійно зденервований, раз-у-раз бігав до телеграфно-телефонічної установи, перебував там цілими годинами й говорив з большевиками, їхнім командуванням на фронті, з Києвом, Москвою. Прийшли вісті про польський великий наступ та про відступ червоних на цілому фронті. З Тернополя вислано поспішно на фронт цей курінь «червоних галичан», який уцілів з колишньої УГА. Він під командою кол. пор. УГА Ковальчука боровся проти поляків під Грубешовом і це не було без наслідків для нас, бо большевики трохи зм'якли й припинили свої нагінки на наших людей. Зрештою їм забракло часу на масові арешти й розправу з «жовто-блакитною контрреволюцією». Польська армія наступала на цілому фронті, а на півдні перейшли в наступ також формації армії УНР та, зфорсувавши Дністер біля Нижнева, спішно посувалися на північ — на Тернопіль. У большевиків не було ніяких резервових частин, які спинили б цей наступ кінноти УНР.

Про ці події на фронті ні ми, ні населення Тернополя нічого не знали, бо Затонський держав це в суворій таємниці навіть від членів свого «уряду». Аж 12-го вересня зчинилася в радянських установах у Тернополі нагла велика паніка. Затонський зник уже вночі із своїм найближчим штабом, наказавши аґентам Надзвичайної комісії та міліції евакувати все майно та акти Галревкму. Всі службовці мали відступати на Підволочиське, а в Волочиському чекав на них евакуаційний поїзд під парою.

Населення міста зникло з вулиць, що були тепер, немов вимерлі. Тільки на схід котилися реквізовані міліцією вози з награбованим у мешканців майном. Саме тоді большевики зреквізували в приватних домах все білля, подушки, одяг, ковдри для заплянованої в Тернополі лікарні; все це вони тепер вивезли з міста. Так ганебно скінчилася семитижнева влада червоних у Галичині. Несподівана для самого Затонського втеча його «уряду» врятувала від смерти не тільки в'язнів НК, але й «потенційних ворогів» з-поміж нашої інтеліґенції.

Наші мемуаристи, що перебували в той час у Галичині й бачили політику большевиків, однозгідно стверджують, що Галицька Соціялістична Радянська Республіка належить до найчорнішої доби нашої визвольної війни після падіння московського царату й австрійської монархії. Влада большевиків позначилася безладдям, насильствами й грабунками.

Закінчення

Трагедія галицьких українців, що за Вільну Соборну Українську державу принесли чи не найбільшу жертву крови, довершилася восени 1920 р., коли їх край попав знову й остаточно під владу західнього історичного ворога. Московські большевики не бажали приєднання Галичини до радянської України, бо висока національна свідомість і здисциплінованість галицького селянина була б небезпечним розсадником духа спротиву серед наддніпрянського населення, яке до того ще саме тоді розгортало масовий повстанчий рух проти червоних окупантів. Ленін, що в листопаді 1914 р. в Цюріху гаряче боронив Галичину проти руїнницької політики Бобринського, тепер лаштувався віддати цю землю польській комуністичній владі. А коли йому не вдалося перемогти польську армію, він відступає наш край білій Польщі за ціну замирення. І Польща й РСФСР були над берегом господарської руїни, до того Московщина була загрожена могутнім повстанчим рухом в Україні та наступом білого генерала Вранґеля з півдня. Мир з Польщею був для неї питанням життя.

Як у другій половині 17 ст. в Андрусові, так у 1920 р в Ризі обидва найближчі сусіди й найлютіші вороги України розривають її живе тіло. Польща цинічно зриває Варшавський договір з урядом УНР і так відплачує йому за жертву крови українських стягів, принесену в боротьбі проти большевиків в союзі з поляками. Обидва ці вороги України, засліплені імперіялізмом, топлять у крові зрив нашого народу до волі. Одні заплямовують його як «націоналістичну контрреволюцію», другі — як «бунт холопства рускєґо». Слова Леніна «нашу перемогу завдячуємо щасливому випадкові й помилкам Европи» можна віднести також і до Польщі, а Захід по нинішній день платить за свої помилки в рр. 1917-20.

Доля большевицької революції вирішилась на землях України в 1920 р. Останній шанс на знищення большевизму пропав у Ризі 1920 р.

Лихолат пише про Ризький мир:

«З метою швидшого замирення, щоб звільнити сили для закінчення боротьби з Вранґелем та ліквідації петлюрівських військ радянський уряд Росії й України погодився на територіяльні поступки на користь Польщі. При ній залишилися Західня Білорусь, Західня Україна й частина Волині (Ковельський, Луцький, Лубенський, Ровенський, Острозький і Кременецький повіти).[78] Знищуючи в особі Петлюри організовану національну контрреволюцію, ми забезпечуємо цілість радянської влади в Україні і робимо її єдиною надією в очах поневолених робітничих мас Західньої Волині, Східньої Галичини, Угорської (Закарпатської) України.

Кінчаючи з Петлюрою і Вранґелем, Українська Радянська Соціялістична Республіка дістає можливість твердо стати на ноги і тим самим підготовити умови повного визволення українського народу, а в тому й тієї його частини, яка залишилася під ярмом наших ворогів».[79]

Ясно й щиро. Для большевиків Ризький мировий договір був на ділі тільки передишкою в їхньому послідовному змаганні понести свою революцію на Захід. Тому не довго втішалася поверсальська Польща своїми територіяльними здобутками на наших Західніх Землях. По двох десятках літ вона перша впала жертвою свого недавнього спільника в поневоленні України — московського імперіялістичного молоха.

Після ліквідації зовнішніх фронтів большевики могли спокійно розбудовувати свій воєнний потенціял коштом багатих українських ресурсів та невільничої праці нашого народу. В рр. 1939-45 вони здійснюють другий етап своєї ґльобальної програми й загарбують пів Европи (знов же дякуючи помилкам Заходу!), величезні простори Азії з вихідними базами для дальшого наступу. Тепер же, за доби т. зв. холодної війни вони простигають руки до африканських опірних пунктів; з повною цинізму облудою вони пропаґують визволення колоніяльних народів виключно на те, щоб по захопленні контролі над ними здійснити свою давню мрію — панування над світом. Пропаґована ними «коекзистенція» Сходу й Заходу це ніщо інше, як звичний у них маневр, потрібний для того, щоб у відповідний момент стартувати

1 ... 72 73 74 ... 81
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"