BooksUkraine.com » Фантастика » Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

117
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Білий замок на Чорній скелі" автора Костянтин Матвієнко. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 139
Перейти на сторінку:
автомобільної аварії чи випадкового вбивства у п'яних розбірках. Надто, коли б я виклав у листі усе відкритим текстом.

— Невже ти гадаєш, що межиморці підуть на це? — дуже здивувався Самус.

— Її величність якось сказали, що бояться Вашого викрадення спецслужбами Імперії...

— З метою шантажу аби домогтися добровільного зречення королеви, — здогадався Нод.

— Зрозуміло, — Самус підвівся. — А тепер що?

— Тепер Ви, пане бароне, сподіваюся, будете обережнішим, — відповів Ідар. — Крім того, про Ваше повернення до столиці одразу має стати широко відомо, щоб у нишпорок відпали наміри розправитися з вами нишком.

— Що ж, гайда до палацу!

— Пан Нод теж? — дозволив собі запитати кухарчук.

— От його, Ідаре, ми і використаємо задля надання гучності моєму поверненню. Скандальності, я б сказав.

— Це ж у який спосіб? — Нод запідозрив щось малоприємне.

— Тут є телефон? — Самус не звернув уваги на запитання друга. — І чи можна цілком довіряти тітоньці Дольсі?

— Вона сестра у перших моєї покійної мами, — пояснив Ідар.

— Тобто твоя двоюрідна тітка, — уточнив барон.

— Так. Телефон ось, — кухарчук відсунув пачку старих газет на буфеті, за якими виявився масивний чорний апарат. — Знаєте, тітка Дольса нині єдина моя рідня. Я б не хотів її втягнути у щось небезпечне. Вона удова, а два її сини, виховані їх покійним батьком — справжні шахраї-пройдисвіти. Вони вже не раз намагалися через матір використати мене для якихось своїх темних справ. Коли дізнаються, що Ви тут були та ще й попрохали тітку Дольсу про допомогу, знову напосідатимуться.

— Не хвилюйся, пані Дольса лише зробить один короткий дзвінок, — Самус, підвівшись, підійшов до підвіконня, під яким розлігся Тяв. — А це що таке? Ноде, глянь-но!

Нод подивився крізь мутнувату від пилу шибку у двір, куди виходило вікно. Там стояла «Фурія» — точна копія Самусової, однак сріблясто-металевого кольору.

— От мені матуся торік подарувала чомусь жовту, — аж образився барон. — Чорну я вже сам придбав. — А для тебе вибрала шляхетніший колір!

— Вашу автівку, пане бароне, Її величність.. — Ідар затнувся, поглянувши на Нода, не наважуючись розповідати при ньому «сімейні» подробиці.

— Кажу ж, що при Нодові можна, — підбадьорив його Самус.

— Ауранія купила спочатку ту, жовту, у подарунок для Вас на день народження. Показала мені. Я дуже похвалив цей вибір, хоча, щиро сказати, зауважив, що колір міг би бути інший. А Її величність відповіли, що жовтий Вам подобається...

— Еге. Подобався у дитинстві, — всміхнувся Самус. — Був у мене іграшковий автомобільчик жовтого кольору, а ще я любив жовте лимонне желе.

— Коли ж наближався мій день народження, — далі розповідав кухарчук, — королева дозволила мені самому обрати масть...

Тут Тяв побіг до дверей, усім своїм виглядом демонструючи, що йому дуже треба надвір. Нод мусів піти з ним.

— Хутчіш гукни пані Дольсу, Ідаре, — Самус, нарешті, відірвав ревнивий погляд від сріблястої автівки. — Треба, щоб вона зробила кілька дзвінків, поки Нод не чує.

— Ну, якщо вже є така потреба... — знехотя погодився кухарчук.

— Почнемо із журналу «Пліткарик», — усміхнувся Самус...

Коли Нод із Тявом повернулися, літня пані саме поклала надбиту ебонітову слухавку. Вона з якоюсь співчутливою цікавістю поглянула на парубка.

За дві години чорна «Фурія» впевнено припаркувалася під автомобільним знаком «Стоянку заборонено» прямісінько навпроти паркового входу до палацу. Поряд з масивною кованою брамою, яку охороняли восьмеро гвардійців у червоних одностроях, розташували свої штативи фотографи. Тут-таки вешталися журналісти з блокнотами — кілька чоловіків та одна жінка.

— Встигли! — задоволено сказав барон до Нода. — А он ще й наші межиморські друзі, — він вказав на непримітну автівку з дипломатичним номерним знаком на бампері, припарковану оддалік, куди не сягала обмежувальна дія знаку. — У мене є дозвіл на зупинку у цьому місці, а їм — зась. Що ж, усі потрібні споглядачі на своїх місцях. Починаємо, — він вийшов з машини та впевнено попрямував до вартових.

Нод, з передсердя хряпнувши дверима, мусив іти за ним. Тява вони, наразі, ризикнули лишити у «Фурії». Фотокамери націлилися на автомобіль, а тоді й на тих, хто з нього вийшов. Побачивши Самуса, гвардійці узяли зброю на караул. Хвіртка у воротях вже почала гостинно прочинятися перед ним, коли начальник охорони узрів Нода.

— Дуже перепрошую, пане бароне, — виструнчився він, — але я не можу взяти на себе відповідальність пропустити Вашого супутника.

— Розумію, — доброзичливо відповів Самус. — Будьте ласкаві доповісти по команді, що я хочу увійти до палацу із другом, а ми з паном Нодом зачекаємо на дозвіл Її величності.

— Буде зроблено! Радий прислужитися, — полегшено зітхнув офіцер та мерщій зник за ворітьми, над якими нависали крони дерев старовинного парку.

Фотокамери вперлися мало не у груди Самусові та Нодові. Кілька разів блимнули фотоспалахи. Немолода жінка у бежевому брючному костюмі першою підбігла до барона:

— Скажіть, пане Дорг, — вона розгорнула журналістський блокнот, — чи правда, що Ви прибули до Ланоду з одним зі своїх «загадкових юних симпатичних друзів», як їх назвала преса у Гирлоні?

— У яких Ви стосунках із бароном Доргом, юначе? — до Нода підступив якийсь плюгавий чоловічок у великих рогових окулярах.

— А де Ваш інший «загадковий друг»? — це вже високий худий парубок у ширококрисому капелюсі.

— Інший друг он у «Фурії» залишився, — відповів Самус. — Ми не планували сьогодні пресової конференції, пані та панове! — з удаваною серйозністю мовив Самус, — та з поваги до вільної преси, — він озирнувся на автомобіль межиморців та помахав їм рукою, — повідомлю, що пан Нод справді є моїм добрим другом. Я запросив його, аби показати найвизначніші місця Ланоду.

— Отже, ви разом подорожуєте? — жіночка щось записала у своєму блокноті.

— Саме так, — ствердно хитнув головою Самус.

— А скажіть, будь ласка?.. — спробував поставити питання Нодові довготелесий.

— Лише подорожуємо, — вичавив із себе колишній курсант.

— Які новини у Королівстві? — запитав Самус у журналістки.

— Тут питання ставимо ми! — аж верескнув плюгавий.

— Коли так, то ставте їх одне одному, — несподівано озвався до «вільної преси» Нод.

— Ось так вам, — підтримав його Самус, а гвардійці в них за спинами стиха гигикнули.

1 ... 72 73 74 ... 139
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"