Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

Не ставши цим морочитися, я пройшла всередину і практично відразу зустрілася поглядом з лордом де Лавіндом, який спускався сходами, вкритими червоною доріжкою.

— Леді Лорейн, — його губи викривилися в мерзенній усмішці, — ви чудово виглядаєте.

— Дякую, лорде Хамарте, — я кивнула йому.

А про себе подумала, що якщо першим кого я зустрічаю, виявляється він, то прийом точно буде жахливим.

— Я не чув, як ви під'їхали, — де Лавінд зупинився поруч. — Передати конюхам, щоб подбали про вашу карету?

— Не варто, — холодно відповіла я. — Я прибула порталом.

Лорд Хамарт зігнув брову.

— Тобто ви щойно зізналися, що порушили правила, леді Атрікс?

— Правильно.

Чоловік тільки хмикнув і запропонував мені лікоть:

— Вас за це можуть покарати, знаєте?

— Ви зараз змушуєте леді зізнатися, що вона не змогла дозволити собі пересування каретою. Чи хочете сказати, що не знаєте, в якому положенні є мій рід? — я сама вловила нотки отрути у своїх словах.

— Я вам уже сказав, що це питання ми вирішимо після нашого заручення, — грубо обірвав він. — Вам не варто перейматися станом сім'ї. Про це подумають чоловіки.

Промовчала я насилу. Зчепила зуби і подумки порахувала від одного до сотні. Після чого видихнула та начепила привітну легку посмішку.

Нехай переконує мене в чому завгодно, я не збираюся приймати його погляди та думки.

— Ви прибули надто пізно, леді Лорейн, — сказав Хамарт, коли ми піднімалися сходами на третій поверх. — Я ж надіслав вам сьогодні вранці другий лист.

— Якщо ви відправили його до академії, то я його не отримала. Рано вранці я вже вирушила додому.

— Ось воно як. Шкода, ви пропустили чудове видовище.

— Про що йде мова? — не сказати, що мене дуже цікавили забави найвищих чинів, але мовчання зараз було неприпустимою розкішшю.

— О, ми стратили леді Тарант, — кровожерно посміхнувся чоловік. — Відрубали голову, а потім четвертували тіло. Його вже відправили до її сім'ї. Знаєте, чому імператор призначає таке покарання?

Я нервово проковтнула, перед очима встала картина минулого. Картина, яку я ніколи в житті не забуду. Але й не хочу пам'ятати.

— Знаєте, — відповів герцог. — Так карають чаклунів та чарівників, які користуються магією без ліцензії. Здається, саме за це стратили вашу матір.

До очей підступили зрадливі сльози. Я стиснула руки в кулаки, нігті вп'ялися в шкіру. Але біль не поспішала приходити на допомогу. Тому що вона була стократ слабша того, що розривало мені зараз душу на частини.

Мамо…