Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

У Єві було щось від Міллі — неспокійні бездумні веселощі, які постійно треба підживлювати. Врешті, Єва теж акторка, і саме грала свою найважливішу роль. Власне, життя й було її роллю, їх годі було розрізнити.

Фріді, милій крихітці Фріді, блакитноокій, із товстими білявими кісками, заледве виповнилося п’ять років. Вона прийшла на світ блідошкіра, а тепер зарум’янилася й зазолотилася на альпійському сонці. Коли фюрер познайомився із Фрідою, Урсула побачила в його блакитних очах фанатичний блиск, холодний, як води Кенігсзе внизу, і зрозуміла, що перед ним простягається майбутнє Tausendjähriges Reich — Mädchen за Mädchen.

(— Вона геть на тебе не схожа, — незлостиво сказала Єва, злості в ній не було ні крихти).

У дитинстві — а до цього періоду Урсула останнім часом поверталася чи не з одержимістю — вона читала казки про скривджених принцес, які рятувалися від хтивого батька чи заздрої мачухи, вимазуючи ясне личко соком волоського горіха чи втираючи у волосся попіл, щоб замаскуватися під циганку, під чужинку, під вигнанку.

Цікаво, звідки брали сік волоського горіха — здається, просто так у крамниці його не купиш. Та й горіхово-брунатним чужинкам зараз небезпечно, якщо хочеш вижити, то краще вже бути тут, на Оберзальцберґу — Der Zauberberg — у вигаданому царівстві, «на горі», як її звали у братерстві обранців.

На бога, що вона тут забула і коли зможе звідси вибратися? Фріді вже стало краще, майже одужала. Урсула постановила, що сьогодні скаже Єві. Врешті, вони ж не бранці, вони можуть виїхати, коли забажають.

*

Єва закурила. Фюрер за поріг, миші бешкетують. Він не любив, коли вона курила, пила чи фарбувалася. Урсула, власне, захоплювалася її маленькими актами спротиву. Відколи Урсула з Фрідою прибули до Берґгофу два тижні тому, фюрер приїжджав і від’їжджав двічі — його появи й відбуття були драмою для Єви, для всіх. Урсула давно дійшла висновку, що Райх — це все пантоміма і вистава. «Це дурня казка, вся зі слів гучних[9], — писала вона Памелі. — Утім, на жаль, не геть безглузда».

Фріда на прохання Єви покрутилася і розсміялася. Вона пекла Урсулі серце, як лава, займала левову частку її думок і дій. Урсула ладна була до кінця життя ходити по лезах, тільки б захистити Фріду. Горіти в пекельному вогні, тільки б її порятувати. Тонути в найглибших водах, тільки б мала не спізнала глибин. (Яких тільки екстремальних сценаріїв вона не розглядала. До всього треба бути готовою). Вона поняття не мала, що материнська любов може бути до судоми, до болю фізична (з Сильвії цього не видно).

— Звісно, — сказала Памела, ніби йшлося про найбуденнішу річ на світі, — материнство перетворює жінок на вовчиць.

Урсула не вважала себе вовчицею — вона, врешті, ведмідь.

Горою нипали і справжні вовчиці — Маґда, Еммі, Марґарете, Ґерда — породисті дружини партійного проводу, які змагалися між собою за владу й плодилися без упину — за Райх, за фюрера. Ці вовчиці — хижі й небезпечні звірі. Вони всі ненавиділи Єву, «дурну корову» — die blöde Kuh — що якось примудрилася перевершити їх усіх.

О, вони були б значно кращими поплічницями для осяйного вождя, ніж якась там Єва. Чи ж чоловік його рівня не вартує Брунгільди — чи бодай Маґди або Лені? А може, і самої Валькірії, «панни Мітфорд», das Fräulein Mitford, як її прозвала Єва. Фюрер захоплювався Англією, особливо аристократичною й імперською, хоча навряд чи цей захват не дасть йому знищити Англію, коли настане слушний час.

Єва недолюблювала валькірій, які змагалися з нею за увагу фюрера, але найсильнішу антипатію приберегла для Бормана, eminence grise Гори. Це він сидів на грошах, він вибирав Єві подарунки від фюрера, він вділяв кошти на шуби й черевички від Ферраґамо і нагадував їй на тисячі способів, що вона — просто утриманка. Урсулі було цікаво, звідки беруться шуби — більшість хутровиків, яких вона бачила в Берліні, складали євреї.

Вовчицям допекло до печінок, що супутниця фюрера — просто дівчина з крамнички. Єва розказувала Урсулі, що коли вона вперше побачила фюрера у Гоффманновій Photohaus, то так до нього і звернулася — «гер Вольф». «Бо Адольф — це німецькою „шляхетний вовк“», — пояснила вона. Йому, мабуть, сподобалося, — подумала Урсула. Вона ніколи не чула, щоб його називали Адольфом. (Цікаво, Єва і в ліжку звала його «mein Führer»? Цілком імовірно).

— А ти знаєш, що його улюблена пісня — «Не страшний нам сірий вовк»? — розсміялася Єва.

— З діснеївських «Трьох поросят»? — не повірила Урсула.

— Ага!

Чекаю не дочекаюся, коли зможу розповісти про це Памелі, — подумала Урсула.

*

— А тепер із Mutti, — сказала Єва. — Обійми її. Sehr schön. Усміхніться!

Єва завзято вистежувала фюрера з фотоапаратом, намагаючись піймати кадр, а він то відвертався від камери, то комічно натягував капелюх, як погано замаскований шпиг. Він не любив, коли його фотографувала Єва — йому подобалося облесне студійне освітлення й героїчні пози. А ось Єва любила, щоб її фотографували. Вона хотіла лишитися не тільки на фото, а й у кіно. «Еіп фільмі». От поїде вона у Голлівуд («колись») і зіграє себе, «історію свого життя». (Для Єви тільки камера робила все реальним). Виявляється, фюрер їй і таке обіцяв. Фюрер, звісно, усім багато наобіцяв. Так і дістався туди, де був зараз.

Єва знову навела різкість свого «ролляйфлексу». Урсула потішилася, що не привезла свого старого «кодаку» — він виглядав би геть скромно у порівнянні.

— Я замовлю для тебе копії, — сказала Єва. — Надішлеш батькам, в Англію. Дуже гарно з горами на фоні. А тепер давай, усміхнися. Jetzt lack dock mal richtig!

Гірська панорама височіла на тлі всіх зроблених тут фото, на тлі всього. Спершу Урсула нею милувалася, а тепер велич гнітила. Крижані кручі, реготливі водоспади, нескінченні сосни, природа і міф спліталися у піднесену германську душу. Урсулі здавалося, що порівняно з масштабом і містикою німецького романтизму англійські озерні романтики геть домашні. Якщо й була в англійської душі якась оселя, то, мабуть, ішлося про банальний садок за домом — клапоть газону, трояндова грядка, рядок квасолі, ніякого героїзму.

Час додому. Не до Берліна, не до Савіньї-плац, а до Англії. До Лисячого закута.

Єва висадила Фріду на парапет, а Урсула одразу ж зняла:

— У неї від висоти паморочиться в голові.

Єва — та весь