Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"

У наш час у цих камерах розташовувалися склади училища, від збройових до речових і продовольчих, - камер було багато. А на другому поверсі були величезні зали. У мій час там розміщувалася грандіозна бібліотека і читальний зали. Бібліотека була не просто грандіозною, але розкішною.

Під час війни німці були на правому боці річки - там, де лежить місто, - а на лівий бік їх не пустили. Це було передмістя, назва йому - Придача. Ось на додачу і розташовувалися ці самі казарми. Перед початком боїв - а вони у Воронежі були такими ж жорстокими, як і в Сталінграді, - міську бібліотеку вивезли в незламні казарми.

До 1917 року Воронеж був містом купецьким, промисловим, а ще раніше Петро Перший тут будував флот для виходу в Азовське й Чорне моря. Міська бібліотека була напхана книжками XIX століття. Місто було буквально стерте з поверхні землі під час війни, а казарми на Придачі встояли, й лише на деяких будівлях залишилися сліди осколків.

Після війни місту було не до бібліотеки - її все одно не було де розміщувати, бо вона так і залишалася в нашому училищі. В основне книгосховище, зрозуміло, нікого не пускали, книжок тих нікому не давали. Виняток становили ті окремі не цілком нормальні книголюби, які в неділю приходили добровільно книжкові завали розбирати, сортувати, розкладати, складати каталоги. Робота просувалася повільно, але ніхто й не квапив. Після війни минуло майже два десятки років, а робота все ще не була завершена.

Що з тією скарбницею стало потім, не знаю. Але підозрюю, що міська влада просто забула про те, куди відправили бібліотеку під час війни. Їм ніхто про це й не нагадував.

Навколо будівлі з опрічними камерами та бібліотекою непробивним прямокутником стояли всі інші споруди: штаб, казарми, навчальні корпуси, їдальня, два спортзали, санчастина, лазня та все інше. У всіх інших будівлях вікна були нормальні, високі й широкі, але в кожному віконному отворі стирчали шматки потужних сталевих прутів від ґрат, які випиляли, перетворюючи містечко штрафного батальйону в місце підготовки юного військового покоління. Глядацька зала була влаштована у просторій і високій батальйонній церкві, в якій знесли дзвіницю, а на місці вівтаря звели сцену.

Розпорядок був суворий і чіткий: підйом о 7:00, зарядка, туалет, ранковий огляд, сніданок, 6 годин занять, обід, 2 години вільного часу, 2 години обов'язкової самопідготовки, вечеря, час необов'язкової самопідготовки (можеш уроки вчити, а можеш книжку читати), вечірня прогулянка (тобто строєм з піснями), вечірня перевірка і відбій.

В 13 років я написав свій перший роман - про механічного кота, якого використовували в розвідувальних і терористичних цілях. Справа давня, але іноді чортики в бік вилами дряпають: а чи не відновити текст? Адже вийшло цікаво.

Вчили нас добре і за особливою програмою. У звичайних школах - десять класів, в СВУ - одинадцять. Наприкінці кожного навчального року здавали іспити. Після іспитів - табори, де підготовка тривала. Коли підросли, кожне літо - стажування у військах: форма солдатська, тільки чоботи не кирзові, а ялові, офіцерські. Розпорядок на стажуванні армійський, з підйомом о 6:00 і бойовою підготовкою без попуску і спрощень.

А мої викривачі викривають: в 11 років вступив до суворовського училища! Ось вона, корупція! Ось він, блат!

Для більшої переконливості викривальнику слід було б повідомити: він же в 11 років поступив, а всі інші он у якому віці... Але викривачі чомусь уточнювати не стали.

Бо якщо б повідомили, що іншим було по 15-16 років, тоді виникла б неясність: що ж я один серед цих лобів робив? Мене за особливою програмою вчили чи як? А коли тих лобів випустили і відправили до вищих військових училищ, що ж зі мною стало? Залишили повторити курс?

Так от, громадяни, всіх тоді брали в 11 років. Так ще в 1943 році встановив товариш Сталін. Перша рота була наймолодшою. Наступного року їй присвоювали наступний за зростанням номер: рота ставала другою, ще через рік - третьою і так далі. Шоста рота - передвипускна, сьома - випускна. В першу роту нас зараховували після четвертого класу в 11 років. Коли нам було 12 років, рота ставала другою, а коли 17 - сьомою. У 18 років училище закінчували.

Кадетське братство жило в атмосфері якоїсь внутрішньої шляхетності, і я б навіть сказав - аристократизму. Падлюки і мерзотники в тій атмосфері не виживали. Наші кадетські колективи від Пітера до Усурійська відрізнялися від усіх інших. У школу вранці прийшов, потім пішов додому. В дитячі виправні установи одні приходять на короткий термін, інші на тривалий; з'являються нові друзі й вороги, йдуть старі. А ми з першого дня на сім років були спресовані в єдину родину. І з першого дня кадети зі старших рот пояснювали правила кадетської поведінки і наполегливо їх насаджували. Нещадно каралося стукацтво і будь-які інші гидоти. Провину, вчинену на першому році, пам'ятали завжди. Той, хто в колектив не вписувався, йшов сам. Того, хто не витримував навантаження, відраховували.

В моєму відділенні при вступі було вісім осіб.

Після першого року навчання вигнали Женьку Маслова, додали Ваню Сархош’яна. Після другого року вигнали Володю Солопова. Після третього Вітю Шилова перевели до Київського СВУ, Сашу Слукіна відрахували за станом здоров'я. Після четвертого року вигнали Костю Барашкіна і Ваню Сархош’яна. Після шостого року - Володю Ліфшиця. До випуску дійшли двоє - я і Саша Юрін. Сашку, привіт!

Потрібно визнати, що наш випадок нестандартний. Але загалом картина була така: набрали 75 осіб у роту, через рік додали 10, через сім років випустили 49 осіб.

В 1963 році Воронезьке СВУ розформували. Мене перевели в Калінінське СВУ, яке я закінчив влітку 1965 року.

І знову викривачі тріумфують: це його по блату влаштували...

Спантеличимо викривачів запитанням: якщо мене по блату перевели в інше училище, то що сталося з моїми товаришами?

Розсіємо туман: у 1960 році Микита Хрущов ударив по армії.

Вона була скорочена на мільйон двісті тисяч осіб. Реорганізація торкнулася й суворовських училищ. Було вирішено термін навчання скоротити з семи років до трьох. Але якщо термін скоротити, то в тих же казармах та навчальних корпусах можна готувати вдвічі більше майбутніх офіцерів. Отже, кількість суворовських училищ можна скоротити. В системі Міністерства оборони їх було 17, вирішили залишити 9. Реорганізацію провели з розумом. В 1960 році на три роки був припинений прийом у всі суворовські військові училища. Тому восени того року в