Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"

Люблю велику картину Маковського «Крах банку». В залі збанкрутілої фінансової установи пані щось доводить поліцейському, обурений генерал намагається вилити обурення своїй молоденькій дружині, крамарюга, скрушно похиливши голову, змирився з думкою, що все скінчено, все втрачено. А в куточку моторний чепурун з правління банку, злодійкувато озираючись, швидко ховає у внутрішню кишеню якісь папери.

Ця картина намальована за сто років до краху Радянського Союзу. Але вона точно відбиває всього, що сталося за часів правління моторного чепуруна: люди вклали гроші в банк (в державний банк!), банк розорився, грошики пропали в глибоких кишенях керівництва.

Горбачов пограбував свій народ на мільярди. Причому пограбував двічі.

Перший раз: запропонував покласти гроші в банк і не повернув їх.

Другий раз: залишив без грошей тих, хто державі не вірив, гроші в державному банку не зберігав, а тримав під матрацом.

Обмін грошових знаків раптовий. На обмін три дні. Але обміняти можеш тільки малу суму. А рештою можеш обклеювати стінки в нужнику. Вони більше не приймаються.

А якщо ти геолог у пустелі, як ти гроші старого зразка на нові поміняєш? А якщо ти в поїзді з Владивостока сім діб трясешся? А якщо ти капітан атомного підводного човна, в океані супостата ядерною міццю лякаєш? А якщо ти офіцер, на Тоцькому полігоні навчання проводиш? А якщо ти космонавт у космічному польоті? А якщо ти ракетник у шахті на бойовому чергуванні? А якщо ти актор на зйомках фільму?

Відповідь у Горбачова одна: плакали ваші грошики. Я ж свої обміняти зумів.

Уявіть, що ви виконали роботу, замовник з вами розплатився, а потім оголосив, що гроші, які він вам дав, фальшиві. Саме так Горбачов вчинив з народами Радянського Союзу: ті гроші, які його уряд друкував і якими платив народу, оголосив непридатними, нічого не вартими папірцями. Горбачов і його уряд грошики в народу вкрали, поцупили, стибрили.

Повторю сто тисяч разів: Радянським Союзом правили дурні та злочинці. Пояснюю свою думку на прикладі улюбленого Заходом Горбачова. Очевидно: Горбачов - злочинець, бо підписавши указ про грошову реформу, він пограбував свій народ. До цього додам: ще й дурень. Прикинемо: хто після таких фінансових фінтів збереже йому вірність? Хто його підтримає? Чи довго йому після того в Кремлі сидіти?

Одного разу я чув похвалу Горбачову: говорили, що він нібито припинив холодну війну.

Він її не припинив, а програв, розваливши своїм «наймудрішим» керівництвом країну, пограбувавши її народ і кинувши на поталу іншим, ще більш лютим і хижим грабіжникам.

Але мені хочеться вірити: якщо світ знову опиниться біля небезпечної межі, серед нас знову знайдуться герої, які врятують його від загибелі.

Бристоль, 11 червня 2011 року.

Віктор Суворов про свої книжки та про себе

Народитися мене випало на Далекому Сході в 1947 році. Дитинство пройшло в далеких і дуже навіть далеких гарнізонах - Барабаш, Янчиха, Слов'янка, знову Барабаш, Рязанівка... І було там все, що потрібно людині для повного щастя: самохідні гармати СУ-76 і СУ-100, зенітні гармати 52-К, бронетранспортери БТР-40, БТР-152 і навіть БТР-50П, гаубиці М-30 і Д-1, артилерійські тягачі, танки ПТ-76 і ще багато-багато всього різного, включаючи кинуті укріплені райони по всьому узбережжю Тихого океану.

В Барабаші стояла дивізія, у Слов'янці - теж, тому школи там були великі, а в Рязанівці у нас була одна вчителька на всі чотири класи. Вона ж була і директором школи, і прибиральницею. В одній кімнаті сидів і перший, і другий класи, потім, у другу зміну, в тій же кімнаті - третій і четвертий. По п'ять-шість хлопців у кожному класі. Вчителька вела половину уроку з першим класом, другу половину уроку - з другим, а після обіду першу половину уроку - з третім класом, другу - з четвертим.

У вересні 1957 року мого батька після 12 років служби на Далекому Сході перевели в Київський військовий округ. У Конотопі ми жили на вулиці Гарматній, тобто на Пушкарській чи Артилерійській, якщо російською мовою перекласти. Навчався я у школі № 8. Перші чотири класи - п'ять різних шкіл. Коли ми виїжджали з Рязанівки, вчителька вирвала листок із зошита і написала довідку: «Володя Різун за вересень отримав відмінні оцінки з таких-от предметів...» Печатки в неї, ясна річ, не було. Чисто конкретно: фількіна грамота. І тоді батько у штабі засвідчив цей документ печаткою 72-го гвардійського Порт-Артурського ордена Олександра Невського мінометного полку.

В серпні 1958 року я вступив до Воронезького суворовського військового училища. Суворовські училища були створені за наказом товариша Сталіна в 1943 році. При ньому цих училищ було 15. Крім того - два суворовські училища НКВС. У тих були не червоні погони, петлиці і лампаси, а сині. Їх називали «аракчеєвці». Після Сталіна в системі Міністерства оборони було створено ще два СВУ: Ленінградське й Мінське. Організація всіх суворовських військових училищ була встановлена особисто товаришем Сталіном: начальник училища - генерал-майор, у нього три полковники в заступниках: перший заступник, начальник навчального відділу та начальник політичного відділу. У кожному училищі - сім рот. Ротні командири - підполковники, взводні - майори. Прапорщиків тоді не було, були надстроковики. В кожній роті - старшина роти, в кожному взводі - заступник командира взводу. Тобто в кожній роті по чотири надстроковики або прапорщики, якщо перевести на сучасні поняття.

У взводі - 25 суворовців, в роті - 75, в училищі - 525. Однак виганяли звідти нещадно. Після першого року навчання зазвичай робили невеликий додатковий набір. Після того непридатних виганяли, але нового набору не було, тому в училищах був некомплект, який у кожній роті збільшувався з наближенням до випуску.

Під час мого навчання начальником Воронезького СВУ був полковник Іванов, потім генерал-майор Дудоров. Командиром роти був підполковник Меркулов, потім - підполковник Істомін. Командирами взводу послідовно були майор Федоров, капітан Дементьєв, майор Степанський, майор Панфьоров. Старшиною роти всі роки був старшина надстрокової служби Черних, заступником командира взводу - старшина надстрокової служби Усков.

Військове містечко, в якому розташовувалося училище, було побудоване за Олександра Третього спеціально для штрафного батальйону. Будинки двоповерхові, цегляні, збудовані на століття. В центрі - потужна споруда, на першому поверсі якої кілька десятків опрічних камер, під стелею - тюремні