Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

   До кінця навчального року залишався місяць. Каріна втішала себе, що скоро навчальний семестр закінчиться, а там далі Тімоха випускається і два роки вона відівчиться спокійно. Протягнути хоча б місяць. Але вони знову зустрілися і цього разу він був не один. Тимофій стояв тримаючи за руку якусь дівчину. Коли Каріна почула її ім'я, стало ще гірше. Дарина, та сама подруга дитинства. Яка ж вона була наївна. Так і стояла як прикована дивлячись на цих двох.

    Першою Каріну помітив Тімоха. Гірше не придумаєш, — подумав він. І Дарина одразу зрозуміла, хто та дівчина, що пялиться на її нареченого, а той пялиться на неї. Самій стало якось ніяково. Вирішила розпустити їхні руки, але відчула як Тимофій лиш сильше стис їхні сплетені пальці. Посміхнулася про себе. Вона відчувала, що серце Тімохи і навіть тіло втікає до іншої, і та інша теж хоче до нього. Але ні, вона не відпустить його. Зрештою він сам зробив їй пропозицію ніхто його за язика не тягнув. 

    Секунди переростали в хвилини, а легке хвилювання Дарини перетворювалося на паніку. Але Дарина продовжувала грати роль дівчини, яка нічого не розуміє.

— Ходімо, чого ти! — почула Каріна як хтось смикнув її за руку, це була Ліда що пропалювала цю парочку злим поглядом. Вона потягнула її до маршрутки. І лиш коли двері зачинилися Каріна почала дихати. 

— От тобі і подруга дитинства! — бурчала Ліда. — Негідник! Який же негідник, — прямо таки кипіла дівчина. — А та його наречена взагалі в курсі про тебе?

— Лід,—  зупинила її Каріна беручи за руку. — То вже немає значення. 

— Я чула від Олени, що він тій Дарині пропозицію зробив. Схоже все в них серйозно. Може він з самого початку тебе обманював. Бо не буває так, що любив одну, а тут за кілька тижнів вже іншу полюбив. Комусь він з вас двох однозначно брехав, — роздумувала вголос Ліда. Та Каріна мало, що слухала. Дивилася кудись у вікно, ловлячи погляди випадкових перехожих. 

— Навіть я повірила в те, що він тебе любить!

— Лід, я вийду….мені треба побути одній, добре?

    Ліда несхвально похитала головою, але як тільки маршрутка зупинилася Каріна вийшла. Свіже повітря трохи допомогло їй дихати. Так кепсько Каріні не було ще ніколи. Дістала телефон, набрала знайомий номер.

— Алло, Антон? Ти можеш до мене приїхати, — запитала Каріна намагаючись справитися з своїми сльозами. 

— Привіт. Карін, ти що плачеш?

— Ні, просто скажи приїдеш чи ні? 

— Приїду! Вже їду до тебе.

 Антон їхав швидко як тільки міг. Той факт, що Каріна подзвонила йому сама і радував і засмучував водночас..Вже бувши в Рівному заїхав в квітковий купити квіти, і колечко теж взяв з собою. Він завжди його мав при собі коли зустрічався з Каріною. Сам не знав чого сподівався, можливо якогось дива?

Каріна сиділа на лавці в парку, коли він підійшов до неї простягаючи каву.

— Не замерзла? – запитав посміхаючись.

Замість відповіді дівчина кинулася йому в обійми. Він аж трохи розгубився спочатку, але потім обійняв у відповідь.

— Що сталося? — запитав він коли вони сіли.

— Знаєш, Антоне, я лише тепер усвідомила як боляче тобі постійно було, коли я відверталася від тебе…— говорила наче сама з собою Каріна. Обіймаючи його голову, ковзаючи руками в пошуках кучерів, та їх не було.

— Карін, — взяв він її за руку, — Що ти говориш? Я …я нічого не можу второпати. Ти посварилася з своїм хлопцем? — запитав обережно вже здогадуючись, що їй розбили серце. 

— Немає в мене хлопця, Антоне, — всміхнулася Каріна відпивши теплої кави.

І тут Антон зрозумів, що слушнішого моменту годі чекати. Так, це підло з його сторони скористатися її слабким положенням, але це його шанс. Шанс отримати її. Шанс зробити її своєю. Він дістав з кишені каблучку і зробив їй пропозицію. 

— Карін, виходь за мене заміж, — вирішив сказати це легко, ніби жартома, але вона взяла і погодилася. 

— Так, — всміхнулася вона. 

А не важливо їй тепер було коли вийти заміж. Її серце розбили і його вже не склеїти. Тож вона вирішила обирати не серцем, а розумом. А розум їй підказував, що Антон буде для неї хорошим чоловіком. 

###

Антон вже збирався повертатися, але бачити нещасливою Каріну було для нього боляче. 

— Та щоб його! — розвернув він машину і повернув назад. Дістав телефона і подзвонив за записаним номером.

— Привіт, це Антон. Ми можемо поговорити? — почув Тімоха у телефоні.

— Антон, — всміхнувся він, — значить ти принц на білому коні, що рятуватиме ображену мною попелюшку? — розсміявся, намагаючись зобразити із себе максимального негідника. 

Антон стиснув зуби. Як Каріна могла закохатися в такого негідника? Але ради неї він продовжив.

— Зустріньмось, я хочу поговорити.

— Поговорити чи набити мені морду? — розсміявся Тімоха.

— Спершу поговорити, а там далі як вийде, — зціпивши зуби відповів Антон.

Тімоха мовчки сів на велик і помчав на зустріч з Антоном. Господи, ну чому вони всі до мене приколупалися? — важко дихаючи ставив собі запитання.  

— Ти Антон? — почув позаду себе хлопець Тімоху.

— Антон, а ти і є той безголовий, що розбив Каріні серце?

Тімоха розсміявся йому в обличчя і сказав:

— Безголовий? Я? Ну знаєш, це схоже твоя дівчина втратила від мене голову.

— Яке ж ти лайно! — скривився Антон.

— Ти маєш мені бути вдячним, що тоді в парку це були лиш жолуді, бо в принципі я міг і лайно привезти, в мене знаєш, в сараї його достатньо.

— Єдине лайно, яке я тут бачу це ти! — не стримався Антон хапаючи хлопця за шкірку. 

— О, легше, друже! — підняв руки Тімоха. — то чому ти приїхав? Просити мене стати на коліна і повернутися до Каріни?

Антон дійсно приїхав за цим, але побачивши, який негідник перед ним навіть не став підіймати цю тему.

— Ні, від сьогодні в неї є кому про неї подбати.

— Дай вгадаю,  це ти? — розсміявся Тимофій.

— Я, Каріна від сьогодні моя наречена, — сказав теж з посмішкою, від чого посмішка пропала з обличчя Тімохи. Тепер вже йому хотілося зірватися і натовкти пику Антону. Але стримувався, продовжував грати з байдужим лицем.