Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

Серце Кікі навіяло спомини, помандрувавши в грудях.

— Чи сподобалася тобі гра? — спитала вона. — Як на гарвардця, ти щось дуже вже цікавишся Єлем.

— Я виконав таку собі спортивну розвідку. У футбол грав ще на другому курсі.

— Тоді я тебе не знала.

— Ти нічого не втратила. Мені було далеко до Ван-Кампа.

Кікі засміялася.

— Здається, я від тебе почула це прізвище. Ти сказав мені, що його купив Єльський університет.

— Так, але я не певен, що єльцям це пішло на велику користь.

— Що ти маєш на увазі? — враз насторожившись, запитала вона.

— Не варто було мені про це згадувати. Поки що ми нічого не знаємо напевно.

Уява Кікі перебігала по різних можливих випадках. Може, містер Ґіттінґз десь за скляночкою похвалився своєю оборудкою? А може, це якось пов’язано з Ріповим братом?

— Ймовірно, що це закінчиться нічим, — докинув Алекс. — Та й не годиться мені про таке говорити, бо ж я нібито мав би вважати його своїм суперником.

— Що ж, я вже привчена не сподіватися надто багато від тебе, Алексе.

Кікі рвучко звелася й рушила до іншого місця, та він підійшов туди і, нахилившись над нею, сказав:

— Не маю права засуджувати тебе, Кікі… але дуже вже непокоїть мене твоє щастя.

— Мені що — перейти до вагона другого класу?

— Я сам туди піду.

У цю мить Кікі ненавиділа Алекса й прагла, щоб Ріп холоднокровно та елегантно «скрутив йому в’язи». Але тут не футбольне поле, і Ріп не покаже себе в усій красі. Бідолашний Ріп. Він досі нічого не зробив, хіба що знісся понад світом на важелі свого довершеного тіла.

На вокзалі Кікі безуспішно пробувала зателефонувати йому. Додзвонилась аж уранці, коли Ріп сидів за столом у їдальні, й, добираючи слова, передала те, що сказав Консідайн. На тому кінці проводу тривала довга мовчанка, і тоді озвався голос із відтінком розпачу:

— Я завжди можу покинути коледж.

— Ріпе, не кажи так. Але я хочу, щоб ти був обережний. Ти часом не обмовився комусь про Ґіттінґза?

— Ні.

— Тоді ні в чому не признавайся. Запам’ятай, Ріпе… Хоч що станеться, я завжди з тобою.

— Дякую, Кікі.

— Всерйоз кажу: хоч що станеться. Я не проти, щоб усі це знали.

Переповнена почуттями, збуджена, Кікі повісила трубку. Її покровительські інстинкти гуртувалися на Ріповому боці й відчутно давали про себе знати. Дівчина тішилася й гордилася, коли він блискуче зіграв у матчі з принстонцями. Та за три дні вона заглянула в рубрику футбольних новин і вгледіла разючий заголовок.

У ЄЛЬСЬКОМУ КОЛЕДЖІ СПРОСТУВАЛИ ЧУТКИ

ПРО НЕПРАВОМІРНІСТЬ ВИСТУПІВ

ВВАЖАЮТЬ, ЩО ЦІ ЧУТКИ СТОСУЮТЬСЯ

ЗІРКИ ЇХНЬОЇ КОМАНДИ

Нью-Гейвен, штат Коннектикут. Голова Єльської атлетичної асоціації сьогодні спростував чутки про те, що в суботу одна зірка університетської футбольної команди не гратиме в матчі єльців із гарвардцями.

«У суботу на гру вийде той самий склад, що протистояв принстонцям, — сказав він. — До нас не надходили офіційні протести проти правомірності виступів будь-кого з футболістів».

Ця чутка походить із Кембриджа й дійшла до Гарвардського клубу в Нью-Йорку. Цього року в Нью-Гейвені недобір у складі команди (у грі з принстонцями залучено лише дванадцятьох «залізних хлопців»), і втрата кожного з кількох ключових гравців може мати значний вплив…

У Кікі завмерло серце. Вкотре вона розглянула всі можливі канали витоку інформації. Містер Ґіттінґз заперечував, що такий витік стався через його необережність. Попросту чек, виписаний у нью-йоркському банку, міг пройти через руки когось із гарвардців, і той міг зауважити знайоме ім’я та прізвище. Хай там як, а тут важко щось довести.

Крім того, Кікі була певна, що Ріп поводився обачливо. Адже минулого літа він відмовився від пропозиції грати за готельну бейсбольну команду.

Враз запанікувавши, Кікі стала шукати в телефонному довіднику номер Консідайна й здригнулася, побачивши знайомі цифри. Виявилося, що Алекс у Кембриджі й сьогодні його сподіваються вдома. Весь день Кікі видзвонювала за ним, не називаючи себе. А о шостій проґавила Алекса, зате дізналася, що він вечерятиме в Гарвардському клубі[210]. Похапцем накинувши на себе вечірню сукню, вона приїхала на Сорок четверту стрит і попросила підозріливого швейцара передати записку містерові Консідайну. Той вийшов здивований, без капелюха, і в найближчому гриль-барі Кікі перейшла до суті:

— Сьогодні вранці я заглянула в газету. Йдеться про Ріпа Ван-Кампа, хіба ні?

— Я не можу цього сказати, Кікі.

— Ти ж сказав мені в поїзді. Я хочу дізнатися, що ти маєш проти нього.

Алекс завагався.

— Можу сказати одне. Якби ми мали незаперечні докази проти нього, то досі уже діяли б.

— Отже, у вас немає доказів?

— Наразі я не знаю жодного доказу.

З цих слів вона здогадалася, в чому річ.

— І ви ось зараз чекаєте якогось доказу.

— Ти закохана в цього футболіста, Кікі?

— Так.

— Щось не можу в таке повірити.

— Не можеш? Гаразд, якщо ти хоч щось зробиш, щоб не дати Ріпові вийти на поле, то я вийду за нього заміж уже завтра ввечері… Якщо він захоче мене взяти.

Алекс кивнув.

— Ось у це я повірю… Ти вперта дівчина, Кікі, причому одна з найупертіших. Але не думаю, що ти закохалась у Ван-Кампа.

Раптом вона заплакала — зі злості, бо знала, що це правда. Кікі тільки-тільки почала закохуватись. Було б усе гаразд, і то незабаром, усе налагодилося б. Але тепер, поки таке ще не настало, вона була дуже вразлива. Кікі не могла не порівняти Ріпа, хлоп’ячого й недосвідченого, багато в чому несвідомого, з Алексом — зрілим чоловіком, впевненим і проникливим, з волею діяти на свій розсуд і робити свої помилки.

— Ось побачиш, — сказала вона, схлипуючи. — Ти завжди мав усе, а він піднявся з самих низів. І ти ще намагаєшся його притоптати. Це жорстоко й підло.

— Кікі, не я почав це діло. Інформація… — Алекс прикусив язика. — Скидається на те, ніби ти щось знаєш.

— Ні, — швидко відповіла Кікі. — Хай навіть і є щось, я все одно підтримаю Ріпа.

Вона встала й залишила Алекса з неторкнутими коктейлями. Вкрай збентежена, Кікі зайшла на телеграф, щоб надіслати Ріпу вістку з ніжністю й підбадьоренням.

VI

Ріп дав Кікі чотири квитки, і вона разом із друзями поїхала до Кембриджа. Стадіон був покритий тонкою верствою бридкого снігу. Згадуючи весь минулий рік, летку радість і сонячне світло, дівчина сумувала — попри те, що ранкові газети звільнили її від найгірших