Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

Лівий ґард нападу Юберт Ґ. Ван-Камп.

Ньютонська В. Ш. 5’11’’, 159 ф. 22 роки

Короткий життєпис — вихований у сиротинці хлопець зі своїми розумовими властивостями та нервовою системою. А зараз він посередині поля, віч-на-віч із футболістом у малиновій футболці й у білому шоломі. Злітає вгору півторадоларова монета-жеребок і падає на сніг. На газоні єльці розосередилися в лінію за м’ячем. Лунає удар по шкіряній кулі, і Ріп провадить змагання на полі, обійшовши одного блокувальника, прослизнувши повз другого, й уперше в цьому матчі блокує суперника.

— Йому б ендом стати, — сказав хтось за плечима Кікі. — Він може хоч ким бути.

— Але хто зіграє на місці ґарда так, як він? Подивись на будь-якого півзахисника — побачиш м’яча, подивися на Ріпа Ван-Кампа — побачиш гру.

Пустився дедалі густіший сніг. Упавши на болотне місиво, один із футболістів ковзнув по ньому відстань, удвічі довшу за свій зріст. Ось таке речення могло б фігурувати в газеті чи радіо, а там охарактеризували б гру як щось страшенно недоладне, схоже на біг із перешкодами чи якийсь вид зимового спорту. У крейдяній імлі обманні рухи та бокові удари, від яких і без того забивало дух, видавалися чудернацькими й уривчастими.

Кікі спостерігала, як Ріп сидить навпочіпки, поки нараджуються гарвардські футболісти. Як тільки починалася спроба, він зривався на ноги й біг у саму гущу сутички. Завдяки такій грі Ріп і впадав в око глядачам, саме тому впродовж усього сезону його обличчя рябіло струпами.

Перші дві чверті закінчилися з рахунком 10:3 на користь єльців. Холоднішало. Люди навколо Кікі зігрівались як могли й говорили гучніше. Дівчина, що сиділа поруч, сказала своєму супутникові:

— Я не знайома з ним. Он там, нижче, у третьому ряді від нас, сидить його брат Гаррі. Той, що в чорному капелюсі.

Кікі глянула вниз. Гаррі виявився одним із тих блакитнолицих, що даремно голяться двічі на день і своєю вадою доповнюють наше уявлення про щось несусвітнє. Жодна риса не покрила цієї вади — на обличчя неначе надавила якась сила, сплюснула носа й розвела очі далеко одне від одного. Однак Кікі визнала незаперечну схожість братів, тож почувалася нелояльною до Ріпа.

З початком другої половини матчу гарвардська команда пожвавішала — хвилин десять від малинових трибун через поле долинав тріумфальний рев, а обличчя навколо Кікі відображали понурість і передчуття лихого. Крізь бінокль вона вдивлялася в Ріпа — як завжди, блідого, холоднокровного й незворушного. В останній чверті, за нічийного рахунку, були моменти, коли тільки він і справляв враження живого в цій замученій команді. Як-от тоді, коли він збив із ніг і приголомшив єльця, що спробував вибігти на перехоплену передачу з-за своїх воріт.

Десять хвилин до кінця гри. Єльський футболіст, порадившись із двома півзахисниками-блокувальниками у двадцятиярдовій зоні своєї половини поля, взяв м’яча й разом із ними рушив уперед на правому крилі. Раптом лівий енд кинувся до бокової лінії й за дві секунди перед перехопленням м’яча відступив до своїх воріт, тоді як хавбек висунувся уперед на правому фланзі. Це дозволило зробити передачу ґардові, тож Ріп спіймав мокрого м’яча в майже вільній зоні й реалізував першу спробу, здобувши сорок ярдів для команди.

Єльські вболівальники підбадьорилися були, та суддя тут же зупинив гру. Трибуною пішов гомін здивування. Біля лави тренерів і запасних єльської команди з’явилося троє чоловіків, що мали вигляд офіційних осіб. Вставши, тренери розмовляли з ними, а навколо зібралися запасні гравці, закутані в ковдри. За якусь мить один з них скинув із себе ковдру, відбіг від гурту й став розминатися. Тоді, вхопивши шолома, метнувся до судді й щось сказав йому. Гомін погучнішав, коли цей гравець говорив із Ріпом Ван-Кампом. Навколо Кікі дивувалися глядачі:

— У чому річ?

— Ван-Кампа та раптом замінити?

— Здуріли тренери. Він же не травмований.

— Оце так! За нічийного рахунку!

Кікі побачила, що Ріп знімає з голови шолом і біжить до бокової лінії. Досі не знаючи, що діється, натовп озвався громовим гуком підбадьорення, який стих до подиву, коли цей футболіст, перекинувшись кількома словами з тренером, відвернувся й побіг до душової. Знову пішов гомін — цього разу здогади межували з твердженнями.

— Чи то видалили його? Може, сфолив на комусь?

— Не видалили. Просто так їм захотілося.

— Мабуть, це про Ван-Кампа в газетах…

А за хвилину натовп осінило — кожен тут же зіставляв події, й підтвердження спливали вгору з місць, найближчих до поля. Ріпа Ван-Кампа вилучено на протест Гарвардської атлетичної асоціації.

Кікі зіщулилася на своєму місці, затуливши долонями обличчя, неначе це вона мала стати жертвою натовпу. Ось тут воно й сталося — насамкінець у Ріпа все відібрали й прогнали його, як зганьбленого школяра. Вмить Кікі зірвалася на ноги, проштовхалася повз друзів і побігла вгору, повз проходи, тоді вниз, до темного входу, а далі — повз трибуни — навздогін за Ріпом.

— Де тут роздягальня?! — гукнула вона. Якийсь підгулялий п’яниця тупо видивлявся на неї, а тим часом гра поновилася, вгорі розкотився рев. Кікі бігала від воріт до воріт засніженою попелястою доріжкою, аж поки сторож не показав дорогу, додавши:

— Туди ви нізащо не потрапите. У роздягалку не впускають навіть колишніх гравців.

— А коли звідси виходять?

Сторож відповів, Кікі підійшла до залізної решітки й стала чекати. Довго тривало, поки закінчився матч. Холодним тоном оголошено результат гри, що розчаровував. З чаші стадіону пролилися перші струмінчики юрми вболівальників, а тоді вже хлинули цілі потоки. Хвилі, байдужі й нечутливі, котилися над нею й Ріпом. (…)

Минав час. Потоки переродились у струмінчики й, нарешті, в краплі. Примчав вантажний автомобіль, позначений емблемою «Гарвард крімсон»[211], з якого вискочив хлопчик із пачкою газет.

— Остаточний рахунок зустрічі! Гарвардці опротестували право Ван-Кампа на гру! Єльський ґард грав на Заході!

Купивши газету, Кікі стисла її тремтливими пальцями. Всю суть викладено грубим шрифтом зразу ж під повідомленням про результат гри.

Ван-Кампа вилучено з поля відповідно до заяви гарвардців про те, що 1934 року він грав за Альмарський коледж в Оклахомі. Особу Ван-Кампа ідентифікувала його дружина-однокурсниця. (…)

На тому воно