Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Настя

Що там я казала про річку і що двічі у неї не ввійдеш? Так от це явна протилежність того, що я бачу. Обурення виривається з середини, але я вперто стримую її. Проте не хочу щоб подруга знов наступила на ті самі граблі, але ж зараз вона впевнено на тих граблях стрибає. Іра, схилившись над ліжком, цілує Ліама, схоже вона мене не помічає, адже на мій викрик ніяк не зреагувала. Проте мій шок змінюється ще більшим. Іра відстороняється і дає гучного ляпаса колишньому. Схоже їй всеодно, що у нього струс мозку, раз вона це зробила. З однієї сторони я дуже рада, що подруга таки змогла дати відсіч людині, котра зраджувала, а з іншої.. Дідько! Аби зараз своїми діями Іра, ще гірше не зробила. Аби попередити ще якісь неочікувані вибрики подруги, рушила до неї. І зараз, підходячи ближе, могла розчути, що каже подруга.

- Цей поцілунок був наш останнім. - Цідить крізь зуби подруга. - Може ти і забув як зраджував мені в нашому ліжку, та от я ні. Ця картина щораз випливає перед очима. Ти покидьок. І навіть якби ти був останньою людиною на Землі, я б всеодно навіть не глянула в твою сторону, не кажучи про інше. Ти мені зробив боляче. Дуже. Ніколи не пробачу тобі цього. Забудь усе що було між нами. Забудь мене. - Сказала подруга, вирівнялась і, повертаючись, помітила мене. Я ж просто кивнула і пішла на вихід. Тихі кроки позаду означали, що Іра йде за мною. Я ж досі перебуваю в шоці. Різка зміна настрою Іри вибиває землю з-під ніг. Проте, те що я почула складає цілком логічний ланцюжок попереднім діям. 

- Поговорили? - Запитав Брендон в Іри, щойно ми вийшли з палати.

- Поговорили. - Різко відповіла подруга. - Зроби ласку, Брендоне, ще раз нагадай йому, що він мені огидний, і те, що я не хочу мати нічого спільного із цим мерзотником. 

- Завтра? - Збентежено запитав Брендон. Він занервував.

- Як тільки знову заведе свою платівку, що хоче поговорити зі мною, чи зустрітись, чи знати мій номер. - М'яко сказала Іра.

- Так, добре. - Полегшено видихнув Брендон. - Дівчатка, вибачте, мені вже час. Лексі недобре. Мушу їхати додому. Може зустрінемось завтра?

- Так, було б добре. - Сказала я.

- Чудово. Тоді завтра я вам зателефоную. - Сказав Брендон, обіймаючи нас.

- Лексі привіт. - Кинула Іра Брендону, який вже поспішив на вихід. - Ну і? Що робитимемо? - Запитала Іра, щойно ми залишились самі.

- Спати, Іро, спати. - Сказала я, обертаючись, і пішла до виходу. 

- Нууууу, Настя, не будь занудою. - Обурилась подруга. - Ми ж в Лос-Анджелесі. Пішли в клуб. Потанцюємо, відірвемось, як раніше. 

- Ір, я втомилась. - Чесно відповідаю. - Все що я хочу, це в душ і на м'якеньке ліжечко. А клуб буде завтра. Тим паче буде привід. - Останню фразу сказала собі під ніс. - Згода?

- Згода, моя занудна подруго. - Засміявшись, сказала Іра. 

Сьогоднішній день був максимально напружений ще від самого ранку. Та телефонна розмова Макса, переліт, мої думки, які раз у раз гризли мене з середини, побачене в палаті... Я хочу відпочити. Просто полежати, подумати що робити далі.. В тиші ми дійшли назад до готелю, як на мій телефон прийшло сповіщення. Від Яни.

"Настунь, прилітаю завтра о дванадцятій дня. Зустрінеш?".

"Звісно! Буду з Ірою. Чекатимемо всередині на виході.". - Написала у відповідь я.

"Дякую) До завтра!"

"До зустрічі!"

Іра досі не знає, що ми з Яною зустрілись. Безумовно, фото Яни вона могла бачити, але так як вона нічого не питала в мене, то можна зробити висновок що вона її не впізнала. Отже завтра буде справжнісінький сюрприз. Коли ми втрьох вступили до університету, Іра перша подружилась з Яною, адже вони в один день складали іспит для вступу - творчий конкурс. Згодом з Яною потоваришувала і я. Ми втрьох проводили багато часу разом. Старанно вчились, ходили на вечірки, гуляли столицею, виступали. Під час одного з тих виступів, нас з Ірою і помітив Кріс Еванс, який спеціально приїхав, щоб відібрати кращих студентів до свого танцювального колектив. Здається Яна тоді хворіла, і не виступала, проте в неї були величезні шанси теж потрапити до колективу Кріса. Ми троє були найкращими на курсі. Але нам з Ірою пощастило трохи більше. Проте я впевнена, Яна не шкодує, що так сталось, можливо спершу трохи було, але зараз, дивлячись, яка вона щаслива поруч з Сергієм і маленькою Стефою, я розумію, що Яна рада, що сталось саме так. 
Зайшовши в номер, я першою побігла в душ. Під теплою водою тіло розслабилось, і втома накривала сильніше. Тому швидко прийнявши душ, на непрямих ногах дійшла до ліжка і впала без сил, обличчям в подушку. Згадала, що мала написати Максу, потягнулась за телефоном, який лежав на тумбочці і стала набирати повідомлення:

«Ми в номері, все добре.» - Написала Максу. Відповідь прилетіла майже одразу:

«Думав, що ми може підете прогуляєтесь. Погода у вас ніби хороша.»

«Іра хотіла в клуб, але я трохи втомилася, хочу відпочити.»

«Свят теж хотів сьогодні в клуб, але я не маю бажання. Та і мама в лікарні.»

«Що сталось?» - Написала повідомлення тремтячими руками. Хоч я і не знала цю жінку, та все ж це мама Макса, я несвідомо почала хвилюватись за незнайому мені людину, але таку дорогу, для мого коханого.

«Вже все добре. Лікарі кажуть, що через кілька днів випишуть.»

«Це добре.» - Написала і одразу відправила. Слідом почала друкувати ще одне. - «Макс, може таки сходи розвійся, трохи відволічешся. Якраз розпитаєш Свята про Іру. Не подобається мені їх ситуація. Щось вони приховують.» - Не задумуючись відправила. Після сьогоднішнього зіпсованого ранку, що Максу, що мені необхідно було би розслабитись, але я така змучена цим перельотом, а от Максу я не дам сидіти вдома, тим паче, коли його запрошували піти розвіятись. Та і зі Святом було б добре переговорити. Іру я теж витягну на розмову. Щось надто легко вона тоді відпустила Свята, ще й сказала, що це на краще.

«Гаразд. Але ненадовго. Як прилетиш, нам треба буде поговорити.» Написав, а я вже знаю про що ми маємо поговорити. Приємно, що він хоче таки розказати мені про це. Відразу за цим повідомленням прилетіло ще одне. «Доречі, а коли ти прилітаєш? Говорив з Сергієм, він казав, що Яна летить до тебе. Це на майстер-клас?»