Читати книгу - "Вихованню (не) підлягає, Ольга Іваненко"

- Отже, вирушимо із Зорькою, - я визирнула у вікно, де стояла коза. - Звичайно, не знаю, куди ви її поселите. Але там така розруха, що, гадаю, їй місце знайдеться.

Звичайно, було ризиковано їхати до Мейзі такою компанією, не попередивши заздалегідь господиню будинку. Але вибору я не мала. Писати їй листа, і чекати на відповідь було набагато довше, ніж самим все дізнатися.

Ми до пізньої ночі збирали врожай з грядок Софі під сферами, що світилися. Від чого у мене стан погіршився. Але я намагалася не звертати на це уваги. Адже зараз було не до цього.

Після довгої та виснажливої роботи, ми лягли спати на пару годин. І вже вдосвіта, дочекавшись, коли Софі подоїть козу, вирушили всі разом на зупинку.

Нас ледь прийняли на віз із твариною та мішком овочів. Довелося оплачувати проїзд собі та козі.

Через це на те, щоб дістатися до Каріону, ми витратили всі свої гроші. І тепер варто було сподіватися на щедрість Мейзі, у якої ми й так багато чого збиралися випросити.

Софі всю дорогу дивувалась, як міста змінилися. З чого я зрозуміла, що вона майже весь час не покидала своїх угідь.

А я тільки й думала, як зустріне Мейзі таку компанію.

Коли ми підійшли до її будинку, то побачили довгу чергу, яка довго не хотіла нас пропускати, взявши за нахабних пацієнтів. Довелося просто на вулиці оглянути пару людей, щоб повірили мені, що я другий лікар.

- Марі! - верещала Мейзі, варто було мені увійти до кабінету. - Як я рада тебе бачити! Ну, як, знайшли щось? Розповідай!

Вона в цей момент робила чоловікові перев'язку на руці та могла спокійно розмовляти.

- Ми знайшли мою бабусю, - я одразу перейшла до справи. - Бачиш, виявилося, вона живе у дуже жахливому місці. І в мене з'явилася ідея, щоб вона якийсь час пожила в тебе.

- У мене? - здивувалася подруга.

- Якщо ти не проти, - додала я із сумнівом.

- Звісно, я рада прийняти твою родичку, - закивала Мейзі. - Думаю, ми з нею порозуміємося. А якщо вона мені допомагатиме, то нехай живе, скільки треба.

- А я й не можу без роботи, - зазирнула до імпровізованого кабінету Софі. – І козочка у мене є. Завжди молоко буде свіже.

- А це, взагалі, чудово, - засміялася Мейзі. - Б'янка буде в захваті!

Вирішивши не зволікати, Мейзі покликала малу і попросила допомогти влаштувати Софі в кімнату, де я жила раніше. А козу поселили на задньому подвір'ї.

Цілий день я допомагала подрузі приймати пацієнтів, а Оскар у цей час, за моїм наказом, лагодив дверцята в скриньках, щоб не нудьгував без діла. І Мейзі приємно зробити також хотілося.

Звичайно, він був не в захваті від такого завдання, але мовчки виконував мої розпорядження.

До ночі ми впоралися з усім натовпом, і я впала на диван, відчуваючи надто сильну перевтому. Здавалося, у мене не на що сил більше не залишилося, і я заснула.