Читати книгу - "Людина розумна"

У 1620 році Френсіс Бекон опублікував науковий маніфест під назвою «Новий органон» (грец. інструмент). У цьому творі він стверджував, що знання є силою. Справжня перевірка знання полягає не в тому, чи істинне воно, а в тому, чи дає воно нам нові можливості. Учені зазвичай припускають, що жодна теорія не є вірною на всі 100 %. Відповідно, перевірка на істинність погано підходить для знання. Справжньою є перевірка на його утилітарне значення. Теорія, що дозволяє нам робити нові речі, і є знанням.

Протягом багатьох століть наука пропонувала нам багато нових інструментів. Деякі з цих інструментів були ментальними, наприклад ті, що використовувалися для передбачення рівня смертності та економічного зростання. Але ще важливішими є технічні інструменти. Зв’язок, налагоджений між наукою і технікою, є настільки міцним, що сьогодні люди часто їх плутають. Ми звикли думати, що неможливо розробити нову техніку без наукового дослідження та що в дослідженні мало сенсу, якщо в результаті воно не приводить до появи нових технік.

По суті ж відносини між наукою і технікою є дуже нещодавнім феноменом. До 1500 року наука і техніка були абсолютно окремими царинами. Коли Бекон зв’язав їх разом на початку ХVІІ століття, це була революційна ідея. Протягом ХVІІ та ХVІІІ століть ці відносини міцніли, але у вузол були зав’язані лише у ХІХ столітті. Навіть у 1800 році більшість правителів, які хотіли мати сильну армію, та більшість магнатів, які хотіли мати успішний бізнес, не переймалися фінансуванням досліджень з фізики, біології або економіки.

Я не кажу, що з цього правила не було винятків. Сумлінний історик може знайти прецедент для чого завгодно. Але навіть найкращій історик знає, коли ці прецеденти є лише окремими випадками, хмарками на великій картині. Кажучи ж загалом, більшість досучасних правителів та бізнесменів не фінансували дослідження природи всесвіту з метою розробки нової техніки, а більшість мислителів не намагалися перетворити свої відкриття на технологічні новинки. Правителі лише фінансували освітні інституції, чиїм завданням було поширення традиційних знань з метою підтримки існуючого ладу.

Тут та там люди розробляли нові технології, але зазвичай їх створювали неосвічені ремісники методом спроб та помилок, а не вчені за допомогою систематичних наукових досліджень. Виробники карет рік у рік будували ті самі моделі з тих самих матеріалів. Вони не відкладали відсоток своїх щорічних прибутків з метою проведення досліджень та розробки нових моделей. Дизайн цих виробів час від часу покращувався, але зазвичай це відбувалося завдяки винахідливості якогось місцевого теслі, який ніколи не переступав поріг університету та навіть не вмів читати.

Це стосувалося як громадського, так і приватного сектору. Хоча сучасні держави закликають своїх учених надавати рішення в майже всіх сферах національної політики: від енергетики до охорони здоров’я та утилізації сміття, давні царства робили так рідко. Найяскравіше контраст між теперішнім та минулим простежується в галузі озброєння. Коли в 1961 році президент США Дуайт Ейзенгауер попереджав про зростання можливостей військово-промислового комплексу, він залишив частину рівняння «за кадром». Він мав би підготувати свою країну до військово-промислово-наукового комплексу, бо сьогоднішні війни є науковими виробництвами. Збройні сили всього світу ініціюють, фінансують та спрямовують велику частину наукових досліджень та технічного розвитку людства.

Коли Перша світова війна перетворилася на безкінечне окопне протистояння, обидві сторони закликали вчених знайти вихід із глухого кута та врятувати їхню країну. Люди в білому відповіли на цей заклик, і з лабораторій полився безперервний потік нової диво-зброї: бойові літаки, отруйний газ, танки, підводні човни та ефективніші кулемети, артилерійські гармати, гвинтівки та бомби.

Під час Другої світової війни наука відігравала ще більшу роль. На кінець 1944 року Німеччина вже явно програвала війну й поразка була неминучою. Роком раніше союзники німців італійці скинули Муссоліні та здалися супротивникам. Але Німеччина продовжувала воювати, навіть попри нестримний наступ британської, американської та радянської армій. Одна з причин, чому німецькі солдати та цивільні думали, що не все ще втрачено, полягала в їхній вірі у німецьких вчених, які скоро перетворять поразку на перемогу за допомогою так званої диво-зброї, приміром ракет Фау-2 та реактивних літаків.

33. Німецька ракета Фау-2. Вона не змогла перемогти Союзників, але давала німцям надію на технічне диво аж до найостанніших днів війни

Поки німці працювали над ракетами та реактивними літаками, американський проект «Мангеттен» успішно розробляв атомні бомби. На той час, коли бомба була готова, на початку серпня 1945 року, Німеччина вже здалася, але війну продовжувала вести Японія. Американські війська були націлені захопити її рідні острови. Японці поклялися чинити опір вторгненню та битися насмерть, і були всі причини вірити, що це не порожня погроза. Прорахувавши можливі наслідки, американські генерали доповіли президентові Гаррі Трумену, що вторгнення в Японію коштуватиме життів мільйонам американських солдатів та затягне війну на більшу частину 1946 року. Тоді Трумен вирішив скористатися новою бомбою. Два тижні та дві атомні бомби по тому Японія підписала акт про беззастережну капітуляцію й війна була завершена.

Але наука – це не лише наступальна зброя. Вона також відіграє головну роль і в обороні. Сьогодні багато американців вірять, що вирішення проблеми тероризму лежить, скоріше, в технологічній, а не політичній площині. «Просто дайте ще кілька мільйонів на нанотехнології, – думають вони, – і Сполучені Штати зможуть відправити біонічних мух-шпигунів у кожну афганську печеру, єменський опорний пункт та північноафриканський табір». Щойно це буде зроблено, послідовники Осами бен Ладена не зможуть зробити й чашечки кави без того, щоби ЦРУ не отримало цю надзвичайно важливу інформацію у своїй штаб-квартирі в Ленглі. Виділіть ще мільйони на дослідження мозку, і кожен аеропорт можна буде обладнати надскладними магніторезонансними сканерами, що зможуть одразу виявляти злі та ненависницькі думки в мізках людей. Чи буде це дійсно працювати? Хто знає. Чи це мудро, розробляти біонічних мух та сканери, що розпізнають думки? Не обов’язково. Хай там як, поки ви читаєте ці рядки, Міністерство оборони США виділяє мільйони доларів на нанотехнології та лабораторії вивчення мозку для роботи над цими та іншими подібними ідеями.

Така одержимість військовими технологіями – від танків до