BooksUkraine.com » Бойовики » Країна розваг 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна розваг"

178
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Країна розваг" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76
Перейти на сторінку:
бувають значно гірші речі, ніж втратити дівчину.

Того року я був двадцятиоднорічний і все ще зелений.

Відтоді світ подарував мені хороше життя, я цього не заперечуватиму. Та все одно я іноді ненавиджу цей світ. Поки я пишу цю книжку, Діку Чейні, цьому апологету водних тортур, який надто довго обіймав посаду головного проповідника Святої Церкви Хай-Там-Що, пересадили нове серце — як вам ця новина? Він живе далі. Інші померли. Талановиті, як Кларенс Клемонз[67]. Розумні, як Стів Джобс. Порядні, як мій давній друг Том Кеннеді. Переважно до цього звикаєш. Просто мусиш. Як писав В. Г. Оден[68], Кістлява збирає врожай грішми, тим, що дуже смішно, і всіма, хто може добре висіти. Але починає свій список Оден не з цього. На початку в нього — невинна молодь і діти.

Що повертає нас до Майка.

* * *

Приїхавши на навчання у весняному триместрі, я винайняв убогу квартиру за межами кампусу. Одного прохолодного вечора, коли я готував стір-фрай[69] для себе й однієї дівчини, від якої майже шаленів, пролунав телефонний дзвінок. Я відповів, як завжди, напівжартома:

— Резиденція «Пошарпана», Девін Джонс, власник.

— Девін? Це Енні Рос.

— Енні! Ого! Зачекай секунду, я прикручу радіо.

Дженіфер (дівчина, від якої я майже шаленів) подивилася на мене здивовано. Я їй підморгнув, усміхнувся і взяв слухавку.

— Я приїду через два дні після початку весняних канікул, можеш передати йому, що я пообіцяв. Квиток візьму на наступних вихі…

— Дев. Чекай. Чекай.

Я почув у її голосі притишену скорботу, і вся моя радість від того, що вона подзвонила, стислася до страху. Я притулився лобом до стіни й заплющив очі. Та що я справді хотів затулити, то це вухо з притиснутою до нього слухавкою.

— Деве, учора ввечері Майк помер. Він… — Її голос затремтів, потім вирівнявся. — Два дні тому в нього була гарячка, і лікар сказав, що ми повинні відвезти його в лікарню. Про всяк випадок. Учора йому ніби полегшало. Він менше кашляв. Сидів і дивився телевізор. Говорив про якийсь великий баскетбольний турнір. А тоді… вчора ввечері… — Вона замовкла. Я чув у слухавці важке дихання: Енні намагалася опанувати себе. Я теж старався, але на очі навернулися сльози. Теплі, майже гарячі. — Це сталося раптово, — сказала вона. І додала, так тихо, що я ледве розчув: — Мені так боляче.

На моє плече лягла рука. Дженіфер. Я накрив її своєю долонею. І подумав про Енні: чи був хтось у Чикаґо поряд, щоб покласти руку їй на плече.

— Твій батько там?

— У нього кампанія з євангелізації. У Феніксі. Завтра приїде.

— А брати?

— Джордж тут. Філ має прилетіти останнім літаком з Маямі. Ми з Джорджем у… цьому закладі. Де його… я не можу на це дивитися. Хоча це те, чого він хотів. — Енні гірко заплакала. Я зовсім не розумів, про що вона говорить.

— Енні, я можу що-небудь зробити? Що-небудь. Хоч щось.

І вона розказала.

* * *

Закінчімо сонячною дниною у квітні тисяча дев’ятсот сімдесят четвертого року. Закінчімо на тій короткій смузі пляжу в Північній Кароліні, що лежить між містечком Гевенз-Бей і «Джойлендом», парком розваг, що зачинить свої двері через два роки. Великі парки зрештою доведуть його до банкрутства, попри всі намагання Фреда Діна й Бренди Раферті його зберегти. Закінчімо з вродливою жінкою у вилинялих джинсах і молодим чоловіком у спортивній кофті з емблемою університету Нью-Гемпширу. В одній руці молодий чоловік тримає якусь річ. На краю дощаного помосту, поклавши голову на лапу, лежить джек-рассел-тер’єр, який, здається, втратив увесь свій колишній запал. На столику для пікніка, на який колись ця жінка ставила фруктові смузі, стоїть керамічна урна. Вона схожа на вазу, тільки без квітів. Ми закінчуємо не зовсім там, де почали, але близько.

Доволі близько.

* * *

— Я знову посварилася з батьком, — сказала Енні, — але тепер уже немає онука, який би нас помирив. Коли він повернувся зі своєї триклятої євангелізації й почув, що я віддала Майкове тіло на кремацію, то розлютився. — Вона слабо всміхнулася. — Якби він не залишився на ту останню кляту всеношну, то міг мене відговорити. Напевно, відговорив би.

— Але це бажання самого Майка.

— Дивне, як на дитину, прохання, правда? Але ні, розум у нього був дуже ясний. І ми з тобою знаємо чому.

Так. Ми знали. Остання радість завжди приходить і йде, і коли ти бачиш, як до тебе підкрадається темрява, ти тримаєшся за те, що було яскравим і хорошим. Тримаєшся щосили.

— А ти взагалі казала батьку?..

— Щоб приїхав? Насправді так. Цього хотів би Майк. Та батько відмовився брати участь у церемонії, яку він назвав «язичницькою». А я й рада. — Вона взяла мене за руку. — Це для нас, Деве. Бо ми були тут, коли він був щасливим.

Я підніс її руку до своїх губ, поцілував, коротко потис і відпустив.

— Він врятував мені життя так само, як і ти. Якби він тебе не розбудив… якби завагався…

— Я знаю.

— Без Майка Едді б нічого не зміг для мене зробити. Я не бачу примар і не чую їх. Майк був медіумом.

— Це важко, — сказала Енні. — Просто… дуже важко його відпускати. Навіть ту маленьку частку, що від нього лишилася.

— Ти точно хочеш це зробити?

— Так. Поки ще можу.

Вона взяла урну зі столика для пікніка. Майло підняв голову, подивився на неї та знову опустив на лапу. Не знаю, чи розумів він, що всередині Майкові останки, але те, що Майк помер, він розумів. Добре розумів, чорт забирай.

Я простягнув повітряного змія з Ісусом заднім боком до Енні. Там, згідно з Майковими вказівками, я прикріпив скотчем кишеньку, яка могла вмістити з півчашки дрібного сірого попелу. Я відтягнув її, а Енні перевернула урну. Коли кишенька наповнилася, вона поставила урну на пісок під ногами і простягнула руки. Я передав їй котушку мотузки й розвернувся обличчям до «Джойленду», де на обрії чітко виокремлювалося «Колесо Кароліни».

«Я лечу», — сказав він того дня, здійнявши руки над головою. Жодні скоби тоді його не обтяжували, не обтяжуватимуть і тепер. Я подумав, що Майк був набагато мудрішим за свого христолобого діда. Може, мудрішим за всіх нас. Та й яка дитина-інвалід не

1 ... 75 76
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна розваг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна розваг"