Читати книгу - "Далекий простір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Я їх бачив, – сказав Габр. – Очима.
– Очима?
– Так, очима. Органи нового почуття – в очах.
– Це дуже цікаво. Вибач, будь ласка. Зіє!
– Так!
– Подзвони, будь ласка, до дитприймальника. Вже пора.
– Зараз!
– Ну-ну. І що ж ти? Як практично ти це використовуєш?
– По-різному.
– Міністерство контролю від тебе відчепилося?
– Начебто так.
– І не зв’язуйся з ними ніколи. Слухай, а як взагалі це все сталося?
– Не знаю, – сказав Габр. – Раптом з’явилася ця здатність і все.
– Я чув. Так. Зрідка це трапляється. Але це не дуже заважає жити? Ти ще працюєш над своєю темою?
– Ні, професоре. Я… Ви чули про призначення нового Міністра зайнятості?
– Ну так, – відповів голос, – про це передавали в радіоновинах, і в газетах писали. Зараз у нього наші нові призначення. А в чому, власне, справа?
– Я… – він ковтнув слину. – Загалом, я не вчасно до вас.
– Та ні, все нормально. Ти продовжуй. Мені корисно зараз відволіктися. То що міністр?
– Це… Коротше, це я.
– У якому сенсі?
– Міністр Габр Силк. Це я.
– Жартуєш?
– Ні, професоре. Це довга історія.
– Ну-ну, розкажи. – Він присунувся ближче. – Ти насправді не жартуєш?
– Та ні. Всі, хто бачить, ну, хто має ці органи нових почуттів, вони… – Габр перевів подих: як нерозумно. Як все по-дурному. – Вони обіймають найвищі посади.
– Ну-ну. Вибач. Зіє! Ти щось говорила?
– Кажу, не набирається!
– Спробуй іще!
– Добре!
– Ну-ну. Я слухаю.
Габр очікував усього, тільки не такої реакції. Професор, було чути, попивав напій.
– Я слухаю. Чому ти замовк?
– Коротше… Вони прийняли мене за свого, призначили міністром.
– Хто?
– Зрячі. Вони управляють мегаполісом.
– Зрячі?
– Так, професоре. Чиї очі бачать.
– Бачать…
Хтось поставив чашку на стіл.
– Це дуже цікаво, те, що ти розповідаєш.
– А вас не дивує, що я міністр?
– Чесно кажучи, дивує. Але знаєш… Я ж не лізу в ці сфери. Я більше в межах університету.
Хтось тихо засміявся.
– А що мегаполісом управляють зрячі? Ви про це знали?
– Яка різниця, Габре?
– Що "різниця"?
– Яка різниця, хто управляє мегаполісом?
– Але ви ж не знали, що зрячі управляють.
– Зрячі… Що таке зрячі? Якщо я правильно зрозумів, у них є додаткові органи сприйняття.
– Так, – відповів Габр.
– Хлопчику мій. Це для мене не новина. У нас в університеті викладає людина, яка сприймає ультразвукові хвилі, чесне слово. Я сам, якщо хочеш знати, маю певні здібності. А ти знаєш, що десять числень тому люди не сприймали дельта-випромінювань? Ми не знаємо, на що здатна людська природа. Ми загадка для самих себе.
– Але ж… Адже ніхто не знає, що Державним Об’єднанням управляють зрячі. Каста зрячих.
– Ну яка різниця? Вища влада завжди кастова. А "особливі властивості"… Вони такі самі люди, як і ми, ні? Ходять, мають по дві руки, дві ноги, говорять…
– Так, але…
– Ну, і що ти хочеш? – не дав йому договорити професор. – Якщо у їхніх руках життя всього мегаполіса, у них повинні бути якісь особливі властивості. Тут немає нічого дивного.
– Ви… Ви просто не уявляєте, як це жахливо. – Голос його зірвався.
– Та що ж жахливого, хлопчику мій? Я прожив удвічі більше, ніж ти, і добре знаю, що навіть для того, щоби керувати групою лобурів, потрібні особливі властивості і, якщо хочеш, відчуття "своєї висоти", так. Бо як інакше? Думаєш, ми, викладачі університету, не відчуваємо себе "кастою", "кастою викладачів"?
– Але вони ж
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Далекий простір», після закриття браузера.