Читати книгу - "Містер Мерседес"

хвилини. — Вона стискає руку Ходжеса та продовжує: — Втім, є й крихта

гарної новини. Тітонька Ш. каже, що Холлі у великому захваті від тебе.

Ходжес усміхається.

— Мабуть, через мою схожість із Джеффом Ґордоном[253].

Джейні й Джером замовляють десерт, а Ходжес, почуваючись героєм, ні.

Потім, за кавою, він переходить до справи. З собою він приніс дві теки й

тепер вручає по одній кожному зі своїх компаньйонів.

— Усі мої нотатки. Організував їх, наскільки зміг. Я хочу, щоб вони

зберігались у вас на той випадок, якщо зі мною щось трапиться.

У Джейні з’являється стривожений вигляд.

— Що він таке тобі ще сказав на тому сайті?

— Зовсім нічого, — відповідає Ходжес. Брехня виходить гладенькою і

переконливою. — Це просто обережність.

— Ви в цьому впевнені? — питає Джером.

— Абсолютно. Там нема нічого особливого, у цих нотатках, але це не

означає, ніби ми не просунулися вперед. Я вбачаю напрямок розслідування, який може — повторюю, може — привести нас до цього парубка. Тим часом

важливо, щоб ви обоє повсякчас залишалися дуже уважними до всього, що

відбувається довкола вас.

— Дотримуватимемося БОЛО, бодай нам луснути, — каже Джейні.

— Правильно. — Він повертається до Джерома. — А на що, зокрема, звертатимеш увагу ти?

Відповідь моментальна й упевнена:

— Постійна поява тих самих автомобілів, особливо тих, за кермом яких

чоловіки молодшого віку, скажімо, від двадцяти до сорока років. Хоча, я

гадаю, сорок — це вже занадто старий вік. Що робить вас, Білле, фактично

древнім.

— Ніхто не любить розумак, — каже Ходжес. — Досвід тебе цьому свого часу

навчить, юначе.

Елейн, метрдотелька, підпливає, щоби спитати, як їм тут. Вони

відповідають, що їм цілком добре, і Ходжес просить принести всім ще кави.

— Один момент, — каже вона. — Ви маєте набагато кращий вигляд, ніж

останнього разу, коли були в нас, містере Ходжес. Якщо вас не зачіпають

мої слова.

Ходжеса вони не зачіпають. Він почувається краще, аніж останнього разу, коли він був тут. Легшим за те, що можна було б списати на втрату семи чи

восьми фунтів.

Коли Елейн пішла й офіціант налив їм ще кави, Джейні, дивлячись йому

просто в очі, нахиляється через стіл.

— Який напрямок? Розкажи нам.

Він раптом думає про Доналда Дейвіса, котрий зізнався не лише у вбивстві

своєї дружини, але також інших п’ятьох жінок на відпочинкових майданчиках

вздовж автотрас Середнього Заходу. Невдовзі вродливий містер Дейвіс

опиниться у в’язниці штату, де він і проведе, поза всякими сумнівами, решту свого життя.

Ходжес не раз таке бачив.

Він не настільки наївний, щоб вірити, ніби можна розкрити геть кожне

вбивство, проте частіше, аніж навпаки, вбивства таки розкриваються. Щось

(як от, наприклад, жіноче тіло в певному покинутому гравійному кар’єрі) наводить світло. Це так, немов якась потужна космічна сила, дещо

незграбно перебираючи пальцями, працює на те, щоби неправильне зробити

правильним. Призначені на справу з убивством детективи читають рапорти, допитують свідків, обдзвонюють людей, вивчають результати

криміналістичних експертиз… і чекають, щоби та сила зробила свою роботу.

Коли вона її робить (якщо вона її робить), з’являється певний напрямок.

Він часто веде просто до того, хто скоїв злочин, до особистості того

кшталту, що її Містер Мерседес у своїх листах іменує «крутою».

Ходжес питає в своїх компаньйонів за столом:

— А що, як Олівія Трелоні насправді чула привидів?

2

На парковці, стоячи поряд з уживаним, але ще годящим «Джипом

Ренглером»[254], якого подарували йому на сімнадцятиріччя батьки, Джером

каже Джейні, як приємно було з нею познайомитися, і цілує її в щоку. Вона

дивиться здивовано, але явно задоволена.

Джером повертається до Ходжеса:

— Ви в повній бойовій готовності, Білле? Завтра що-небудь потрібно?

— Тільки щоб ти перевірив речі, про які ми балакали, щоби був готовим, коли ми перевірятимемо комп’ютер Олівії.

— Мені буквально не терпиться.

— Добре. І не забудь передати мої вітання твоїм татові й мамі.

Джером вишкіряється:

— Скажу вам ось що, я передам ваші вітання татові. А щодо мами… — з

коротким номером на сцені з’являється Тайрон Екстазний Кайф. — Я бу

обходив віддаль цесю леді десь іше із тиждень.

Ходжес зводить вгору брови:

— У тебе якісь неприємності з матір’ю? Це зовсім на тебе не схоже.

— Нє, просто вона роздратована. А я можу потрапити під руку, — форкає

сміхом Джером.

— Про що це ти таке говориш?

— Ой, чоловіче. Увечері в четвер буде один концерт у «МАКу». Того дурного

бой-бенду, що називається «Довколишні». Барб і її подружка Хільда, і ще

пара їхніх подружок аж шаленіють, так хочуть їх побачити, хоча вони

солодкаві, як той ванільний пудинг.

— Скільки років твоїй сестрі? — питає Джейні.

— Дев’ять, скоро буде десять.

— Дівчатка такого віку якраз і полюбляють щось солодкаве, як ванільний

пудинг. Повір у цьому колишній одинадцятирічці, яка шаленіла від «Бей

Сіті Роллерз»[255]. — Джером дивиться на неї нерозуміюче, і вона регоче.

— Якби ти знав, хто це такі, я б втратила до тебе всяку повагу.

— Як там не є, але ніхто з них досі не бував на живих концертах, розумієте? Я маю на увазі, не таких, як «Барні», чи «Сезам-стрит на

льоду», чи щось подібне[256]. Отже, вони набридали й набридали — вони

набридали навіть мені — і врешті-решт їхні матусі зібрались разом і

вирішили, що, оскільки цей концерт не пізно ввечері, дівчатка могли б на

нього піти, хоча це й посеред шкільного тижня, але тільки якщо їх

супроводжуватиме туди одна з матерів. Вони буквальним чином потягнули

соломинки, і моя мама програла.

Він мотає головою. Обличчя в нього серйозне, але в очах іскриться сміх.

— Моя мамця в «МАКу» разом із трьома чи чотирма тисячами верескливих

дівчаток від восьми до чотирнадцяти. Чи треба мені ще щось пояснювати, чому я намагаюся обходити її стороною?

— Можу закластися, в неї були свої чудесні часи, — каже Джейні. — Мабуть, не так уже й давно вона сама верещала від Марвіна Ґея або Ела Ґріна[257].

Джером стрибає у свій «ренглер», востаннє махає їм на прощання і виїжджає

на шосе Лоубраяр. Ходжес і Джейні залишаються стояти посеред майже

літнього вечора біля Ходжесової машини. Місячний серп зійшов над

віадуком, який відділяє заможніший район міста від Лоутавна.

— Хороший він хлопець, — каже Джейні. — Тобі