Читати книгу - "Містер Мерседес"

— Йо, — відгукується Ходжес. — Пощастило.

Вона знімає з нього федору й надягає на голову собі, надаючи капелюху

легенького, але провокативного нахилу.

— Що далі, детективе Ходжес? До тебе?

— Ти маєш на увазі те, що, я сподіваюся, ти маєш на увазі?

— Я не хочу спати сама. — Вона здіймається навшпиньки й повертає його

капелюх. — Якщо я мушу віддатися тілом, аби забезпечити, щоб цього не

трапилося, гадаю, я таки мушу.

Ходжес натискає кнопку, якою відкриваються дверцята його машини, і каже:

— Нехай ніхто ніколи не скаже, що я не зумів скористатися леді в

безпорадному стані.

— Ви не джентльмен, сер, — мовить вона, а потім додає: — Дякувати Богу.

То поїхали.

3

Все краще цього разу, бо вони вже трішки знають одне одного. На заміну

непевності прийшла жага. Коли заняття коханням закінчується, вона влізає

в одну з його сорочок (та така величезна, що її груди зникають повністю, а поли висять їй до колін) і досліджує його невеличкий будинок. Він

ходить за нею слідом у легкій тривозі.

Вона оголошує свій вердикт уже після того, як вони повернулися до

спальні.

— Непогано для холостяцької хатинки. У мийці нема брудних тарілок, ванна

не забита волоссям, на телевізорі не лежать диски з порновідео. Я навіть

угледіла дещо зі свіжих овочів у контейнері, у холодильнику, що додає

тобі бонусних балів.

З холодильника вона дістала дві бляшанки пива й тепер торкається своєю

його.

— Я ніколи не думав, що тут колись опиниться якась інша жінка, — каже

Ходжес. — Хіба що моя дочка. Ми спілкуємося з Еллі по телефону й

електронними листами, але особисто вона не була тут уже з пару років.

— Під час розлучення вона була на боці твоєї колишньої?

— Гадаю, ніби так. — Ходжес ніколи про це не думав у саме таких термінах.

— А якщо й так, то, либонь, вона була права.

— Боюся, ти занадто суворий до себе.

Ходжес сьорбає пива. Воно смакує гарно. Він робить іще ковток, і йому

навертається думка:

— А тітка Шарлотта має цей номер, Джейні?

— Та де там. Не з цієї причини я захотіла поїхати сюди, замість того щоб

повернутися до кондо, але я б збрехала, якби сказала, ніби така думка

зовсім не майнула мені у голові. — Вона дивиться на нього понуро. — Ти

прийдеш на меморіальну службу в середу? Скажи, що прийдеш. Прошу. Мені

потрібен друг.

— Звичайно. Я буду також і на прощанні у вівторок.

У неї здивований вигляд, але такий щасливий.

— Це здається більшим за очікуване.

Не для Ходжеса, йому так не здається. Він уже перебуває в повноцінному

розслідувальному режимі, і присутність на похороні особи, яка проходить —

навіть периферійно — по справі з убивством, є стандартною поліцейською

процедурою. Насправді йому не віриться, що Містер Мерседес з’явиться на

прощанні чи на службі у середу, але все можливе. Ходжес не бачив

сьогоднішньої газети, але цілком можливо, що якийсь меткий репортер

згадав про зв’язок між місіс Вортон і Олівією Трелоні, дочкою, котра

скоїла самогубство після того, як її автомобіль було використано як

знаряддя вбивства. Така пов’язаність не вельми й гаряча новина, проте те

саме можна сказати також про пригоди Ліндсі Лоухен з наркотиками й

алкоголем[258]. Ходжес гадає, що в газеті про це може бути щонайменше

невеличкий допис.

— Я хочу там бути, — каже він. — А як буде з попелом?

— Господар похоронного салону називає це «кремештками», — каже Джейні й

морщить носа так, як вона це робить, коли передражнює його «йо». — Це

презирливо чи як? Звучить, ніби назва якоїсь штуки, що її додають до

кави. З позитивного — я впевнена, що мені не доведеться боротися за попіл

з тіткою Шарлоттою і дядьком Генрі.

— Авжеж, не доведеться. А якісь поминки будуть?

Джейні зітхає:

— Тітонька Ш. наполягає. Отже, служба о десятій, а після неї обід у тім

будинку, в Цукрових Пригірках. Під час якого ми їстимемо замовлені з

доставкою сендвічі й будемо розповідати наші улюблені історії про

Елізабет Вортон, тимчасом як люди з похоронного салону займатимуться

кремацією. Я вирішу, що робити з попелом після того, як вони всі троє в

четвер поїдуть. Вони не мусять навіть поглянути на урну.

— Це гарна ідея.

— Дякую, але мене жахає той обід. Не місіс Ґрін, і не решта тих кількох

старих маминих подруг, а вони. Якщо тітка Шарлотта почне викидати коники, Холлі може зовсім поплисти ґлуздом. Ти й на обіді будеш також, чи ні?

— Якщо ти дозволиш мені зараз залізти в оцю сорочку, що на тобі, я зроблю

все, що ти тільки забажаєш.

— У такому випадку, дозволь мені допомогти тобі з ґудзиками.

4

Не забагато миль звідти, де Керміт Вільям Ходжес і Джанель Паттерсон

лежать разом у будинку на Харпер-ровд, сидить у своєму командно-

контрольному центрі Брейді Хартсфілд. Сьогодні він не біля комп’ютера, а

за своїм робочим столом. Сидить і нічого не робить.

Поряд — серед розсипу дрібних інструментів, шматочків дроту й

комп’ютерних деталей — лежить все ще скручена у своєму целофановому

кондомі понеділкова газета. Він приніс її сюди, коли повернувся з

«Дискаунт Електронікс», але просто за звичкою. Його не цікавлять новини.

Йому є про що інше подумати. Яким чином він збирається дістати цього

копа? Яким чином він збирається пробратися на концерт «Довколишніх» у

«МАКу», одягненим у свій ретельно сконструйований самогубчий жилет. Тобто

якщо він насправді збирається це зробити. Зараз усе це здається неміряною

купою роботи. Довжелезним рядком, який сапати й сапати. Височенною горою, на яку лізти й лізти. І… і…

Але він не може придумати якихось інших порівнянь. Чи це називається

метафорами?

«Можливо, — думає він похмуро, — мені варто зараз просто вбити самого

себе, та й поготів. Позбавитися цих жахливих думок. Цих моментальних

фотознімків із пекла».

Знімків, як, скажімо, той, на якому його мати корчиться в конвульсіях на

дивані після того, як вона з’їла отруєне м’ясо, призначене для сімейного

собаки Робінсонів. Мама з вибалушеними очима та в обриганій піжамі — як

би така фотографія виглядала в старому сімейному альбомі?

Йому треба подумати, але в голові в нього ураган, страшна Катрина[259]

п’ятої категорії, і все розлітається.

На підлозі підвалу, поверх надувного матраца, який він притягнув із

гаража, розпластався