Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цікавість згубила кішку... Гарний вираз для дурних і наївних дівчаток. Я все життя вважала себе розумною, розважливою і в міру цікавою. Я ж все-таки дівчинка, іноді так і хочеться засунути свій ніс туди, куди не варто! Особливо, це стосувалося тих моментів, коли хотілося відірватися від непотрібних думок.
Моя голова і так була спочатку забита то одним дурнем, а тепер ось другим.
Один дивним чином з'являвся то в універі, то поруч з моїм будинком, а інший постійно дратував на роботі.
Ну, от треба було мені йти за тією дивною дівчиною? Хоча, а як інакше? От уявіть, що ви на роботі, в клубі, в якому не зрозуміло чим займаються! Тут знаходяться дивні люди, і я навіть парочку викладачів з мого університету бачила... Так, вони мене не знають, тому що викладають дисципліни, які моя група буде вивчати тільки в наступному семестрі. Але все ж... викладачі! Ось що вони забули в цьому місці? І, здається, Крісті згадувала про те, що тут проводили дуже багато часу різні "грошові мішки". У якийсь момент навіть цікаво стало: скільки потрібно мати грошей, щоб отримати таке звання?
Так от, я сиділа і намагалася заспокоїтися після сутички з цим навіженим і тут повз мене пройшла дівчина вся в шкіряному, з маскою на обличчі й... Я навіть впустила з рук телефон, як заворожена пішла за нею, бо мені було дуже цікаво, що там у них відбувалося.
Те, що ми вийшли з мого крила, я помітила лише тоді, коли дівчина зникла за масивними дверима червоного кольору. А я так і залишилася стояти, як дурепа посеред темного коридору, який підсвічувався тьмяним червоним світлом діодів, вмонтованих у підлогове покриття.
Потрібно було йти, прийти в себе і негайно піти геть. Але ні ж, я роззирнулася довкола і побачила, що тут п'ять однакових дверей, і вони всі були однакового кольору.
Я не знаю, чим саме я тоді думала, але точно не мізками, бо іншого пояснення своєму вчинку у мене не було. Я підійшла до одних з дверей і потягнула за залізне кільце на себе. В кімнаті було темно, але варто було мені зробити крок вперед, як відразу ж спалахнуло світло. Переді мною постало чорне приміщення, все оббите оксамитом, без вікон, але з дивними пристосування на стінах.
Всередині я вловила дивний солодкуватий запах, а вже через кілька хвилин мені стало жарко, здається, я розчервонілася та, можливо, навіть не тільки від збентеження?
Пройшовши далі й озирнувшись, я зрозуміла, що це кімната для збоченців! Батоги, наручники, хлисти, ліжко з підв'язками для прив'язування. Хрести, як той, на якому могли запросто розіп'яти ... Але мою увагу привернуло дещо інше...
Мої очі округлилися від шоку, а рот сам по собі розкрився від подиву. Ну, ось що можна було сказати, дивлячись на все це? Так, я ніколи не бачила гумових членів! Не те щоб я прям так багато бачила справжніх, не кожний новий ранок по-новому натюрморту... Але відео еротичного характеру я переглядала в цілях ерудиції. А тут... гумовий, величезний й... навіщо потрібна ця кнопочка? Скрикнувши, я ледве не випустила такий цінний експонат зі своїх рук. Це гумове чудовисько ожило в моїх руках, і почало вібрувати та крутитися по колу.
Але це було не найстрашніше. Одна справа шоковано вивчати вміст цієї кімнати, а вже зовсім інше - зрозуміти, що вивчали тебе в контексті цієї самої кімнати. Я, почувши звук дверей, що закривалися, і швидко обернулася назад, але було пізно, почувся гучний звук і світло згасло. Ну все, здається, мені прийшов кінець, а що найприкріше, так це те, що гумовий член буде самим останнім враженням перед моєю смертю...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш», після закриття браузера.