Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

- Вибачте мене, і на цьому забудемо.

- Ви прощені, міс Мондал.

- Звідки Ви мене знаєте? – я відверто здивована.

- Я був знайомий із вашим батьком.

- Правда?

- Тільки вона вже місіс Нотріл, а не міс Мондал, - чітко констатував мій чоловік.

- Візьму до уваги, - делікатно кивнув і простяг руку Калеану, - Дейрус Коплан.

- Калеан Нотріл, моя дружина - Еніра Нотріл, - своє прізвище до мого імені він додає з особливим задоволенням, хоча це робити було вже необов'язково, адже трохи раніше він уже зробив правку.

- Еніра-Белль, - Дейрус відважив мені уклін, а я ще раз здивувалася, бо він знає моє ім'я повністю. - Радий знайомству.

Якби я подала руку, то він би її поцілував, у чому я не сумніваюся, але гнівити так чоловіка точно не ризикну. Хотілося ще розпитати, за яких обставин він познайомився з батьком, але розмова пішла абстрактним маршрутом.

- Ви лідируєте по всіх пунктах у змаганнях, - Дейрус зав'язує бесіду, і ми вже втрьох крокуємо до столу, зайнятого нашою родиною. – За вами цікаво спостерігати. Відчутна згуртованість.

- Дякую, - відповідаю м'яко, з обережністю.

- Як вам удалося так швидко пройти через дзеркало? – звертається до Калеана.

- У нас свої секрети, - діловий тон чоловіка здатний відлякати будь-кого, але цей хлопець, схоже, не з полохливих.

- Розумію, - Коплан відважив смішок з шумним видихом. – Бажаю успіхів у наступних раундах.

Блакитноокий зрозумів, що його присутності не раді, з галантною ввічливістю, властивою чоловікам під сотню, відійшов убік. Калеан не розслабився, продовжив спостерігати за чоловіком, з яким ми познайомилися. Щось думками сказав Кіраму та Еліму, кивнув у бік Дейруса.

- Це випадковість, Калеане, нічого такого. Не ображайся, - тягнуся губами до обличчя чоловіка, вже стою навшпиньки. Він цмокнув мене акуратно, очі залишилися розплющеними.

На магічному стадіоні оголосили черговий раунд змагань. Ми перейшли на старт. Ведучий роз'яснює правила, як і попередні рази, але тепер я прислухаюся.

- За допомогою жереба ми визначимо, на якій комасі долатиме відстань кожна пара. Отже, у нашому списку сьогодні, - над стадіоном з'явилися комахи величезних розмірів, - муха, комар, шершень, кокцинеліда чи сонечко, жук-олень… Усі вони були доведені до одного розміру нашим фахівцем Лінзором. Вам потрібно не тільки протриматися на спині літуна, але й зібрати уривки загадки, що зависли в повітрі.

- Вони це серйозно? – дивлюся на моторошних комах. - Вони ж справжні, так? Якщо працював Лінзор, то їх збільшили до такого стану, але спочатку це були неприручені звичайні комахи.

- Так, Ені, схоже, так і є.

 - Тягнемо жереб по черзі! – голос у мікрофоні продовжує інструктувати.

У долоні Калеана з'явився листок, щойно назвали одинадцятий номер. Він притягнув його з корзини. Ми прочитали напис разом:

- Кокцинеліда.

Переглянулись. По обличчю чоловіка незрозуміло, нам пощастило чи ні. Я подібних висновків зробити не можу, оскільки фантазії не вистачить, щоб представити нас двох на помаранчевій комасі з плямистими крильцями. Припускаю, що і чоловік не має досвіду в таких польотах.

- Ну, принаймні, не вжалить, - він констатував серйозним тоном, що для мене означає нам пощастило.

- Але там нема за що триматися! – дивлюся на наш транспорт, який уже якимось чином наблизили до нас.

- Зате таких милих створінь ти не боїшся, - сміється, дивлячись на мене збоку.

- Так, але в таких жахливих масштабах я їх ще не бачила!

Не знаю, мене зараз долає шок, розгубленість, страх чи обурення. Але спокійний вигляд Калеана каже, що все не так уже й погано. Це допомагає вловити душевну рівновагу. Я готова піти на будь-що, якщо він буде зі мною поруч. Доведеться вдавати, що я хоробра. Насправді боюся до скаженого переляку.

Учасникам не дозволили одразу зайняти місця на спинах комах, за умовами туди не можна просто переміститися. Ця дія увійде у загальний час проходження випробування. І, мабуть, найскладніше у всьому цьому – осідлати літуна. Але Калеан і тут не розгубився. Як тільки почався відлік часу, швидким рухом підсадив мене, дбайливо пересунувши у зручне положення, напевно, не без магії, але в рамках зазначених правил. Ми зайняли місце між крилами, і Калеан суворо заборонив мені їх торкатися. Жахливішого засобу пересування у своєму житті я не бачила.

Ми розсілися швидко, але довелося пошукати, за що схопитися. Калеан затиснув мене між своїми руками та ногами, ніби ми вдвох осідлали в дитячі санки. Я попереду, він позаду. Відпустила би тут якийсь вульгарний жарт щодо приємності пози, але холодок страху не дозволив вимовити ні слова.

Ми вже летимо у потрібному напрямку. Калеан якимось чином примудряється керувати цим плямистим монстром, а я хочу заплющити очі та перемістити своє тіло на рівну поверхню. Перестала рахувати, скільки разів ми ледве не сковзнули з зайнятого місця через маневри червоно-чорного, але магічні штучки мого чоловіка нас виручили.