Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Нова ра-адість стала.
Яка не-е бувала.
Над вертепо-ом звізда ясна
На весь сві-іт засіяла.
Де Христо-ос родився…
Коляда на подвір'ї залунала настільки несподівано, що Остап з Одаркою навіть перезирнулись і разом глипнули у вікно.
— Світло ще для вертепу… — невпевнено промовив Комар. — Щось вони цього року рано почали?
— Ну то й що, що рано? — Заперечила дружина. — Більше хат обійти встигнуть. Богоугодна справа. Не собі ж заробляють, на храм…
— І правда, — погодився Остап. — Даринко, відчини двері...
Дівчинка метнулася в сіни і повернулася назад. Пахнуло морозцем. З вулиці до кімнати влилося трохи туманне, свіже повітря. А слідом за ним на порозі, замість очікуваної пари ангелів, які зазвичай починали виступ вертепу, увійшов невисокий, міцно збитий чоловік, у багатій, з вовчого хутра, шубі.
— Христос народився, — привітався густим дияконським басом.
— Славіть його, — збентежено відповіли Комарі.
— Ось проходив повз… дай думаю, зайду. Не проженете?
— Як можна? — підвівся Остап. — У такий день навіть для найлютішого ворога знайдеться місце за столом. А ми ж не вороги, Терентію Васильовичу. Проходь. Сідай. Гостем будеш.
— Ось за ці слова окреме дякую, — зобразив уклін купець. — Втішно чути.
— Казали — занедужав ти?
— Дурниці… — відмахнувся той. — Сам здуру на вила напоровся. На щастя, не глибоко. Вже затяглося. Якщо рукою не розмахувати, то і не відчуваю.
— Ну і слава Богу. З чим завітав, дозволь запитати? Адже не лише зі світлим святом привітати?
— Твоя правда, — кивнув Муха. — Не тільки… Повинитися хочу. Адже люди вже казна-що пліткують. Мовляв, це я тих двох ублюдків хутір Оробця спалити послав.
— А ти не посилав?
— Ось тобі святий хрест, Остапе Матвійовичу. Можу й на Євангеліє присягнути, — становчо запевнив гість, але чоло при цьому не перехрестив. — Нема на мені гріха. Жаль, що втекли таті. Микита Степанович всю правду б у них випитав.
— Ну, що вдієш… — розвів руками господар будинку. — Мабуть, не захотів Господь, свято своє затьмарювати. А нам лише залишається прийняти його волю та змиритися.
— І то правда…
Купець зняв шубу, повісив її на гак і підсів до столу.
Одарка відразу наповнила йому чарку і поставила перед гостем чисту тарілку.
— Пригощайся, Терентію Васильовичу. Чим хата багата.
— Христос народився… — підняв чарку купець.
— Славіть його…
Випили. Закусили…
— З гостем своїм познайомиш? — купець обернувся до Нестора.
— Та я й сам можу назвати своє ім'я, — хмикнув запорожець. — Не крадене… Нестором Журбою мене кличуть.
— Ааа... — Протяг Муха. — Той самий, кого ці іроди у підпалі звинуватили? Ну, тоді і ти прийми мої вибачення.
— Нема за що, — знизав плечима Нестор. — Не ти ж поклеп звів.
— Е ні… — не погодився купець. — Мої то люди. Значить, і мені відповідь також тримати. Якщо падлюк пригрів.
— Чужа душа пітьма, — втрутився Остап. — Якби можна було зазирнути, скільки бід би вдалося уникнути. Але це тільки Господу нашому дано. За нього і вип’ємо. Христос народився…
— Славіть його…
Ще якийсь час мовчки жували.
Одарка постаралася на славу. Мабуть, хотіла новоспеченому зятю показати, що не помилився у виборі. Адже яка мати — такою хазяйкою і дружина буде.
Крім традиційних гречаних та пшеничних галушок, тут була і запечена з грибами качка, і холодець, і спеціально розігріта у великій кількості свинячого смальцю шинка. І домашні ковбаси. І половина головки сиру, що блищав на зрізі масною, жовтуватою сльозинкою.
Окремо у великих полумисках — солені гриби, квашені огірки, квашена капуста. Ну і звичайно ж, велика гірка рум'яних пиріжків з усілякою начинкою. Від гороху до дрібно нарубаного, засмаженого з цибулею лівера. Вінчали бенкетний стіл нарізаний великими скибками коровай, великий штоф із товстого зеленого скла, вже наполовину порожній і сулійка із домашньою вишневою наливкою.
— Не вчасно, мабуть, — трохи згодом знову почав розмову Муха, поглядаючи на Нестора. — Не за святковим столом такі справи вирішуються, але я завтра до Чигирина збираюся. І тижнів зо два мене в місті не буде. Так що гріх з нагоди не скористатися, якщо вже ми всі разом зібралися.
— Розумно, — кивнув запорожець. — Як казав наш курінний: ніколи не відкладай на завтра те, що краще взагалі не робити.
Жарт зрозуміли не відразу, а коли второпали, то всі засміялися. Навіть молодь.
— Добре сказано, — крекнув схвально купець. — Відразу видно, розумна людина ваш отаман. А я ось про що... Продай мені Степанову балку. Я хорошу ціну покладу.
Нестор лише головою покрутив. Ще один.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан», після закриття браузера.