Читати книгу - "Демократія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Беручи до уваги всі обмеження й підступи, не схоже було, що хтось переможе Мубарака. Чесно кажучи, населення здебільшого підтримувало президента. Навіть такий обмежений досвід змагальних виборів бентежив єгиптян, і президент, який просидів на посаді 24 роки, ладен був скористатися моментом.
Омар Сулейман перебував у місті і запросив на обід мене зі Стівом Гедлі, радником із національної безпеки. Стояв тихий липневий вечір, і в ресторані готелю «Вотерґейт» ми збиралися поговорити про «Хамас», ізраїльтян тощо. Адже він очолював службу безпеки — був правою рукою президента, його боялися вороги, йому довіряв Мубарак.
Уявіть-но наш подив, коли розмова перекинулася на вибори. «Що роблять президенти, щоб переобратися?» — запитав Сулейман. Ми зі Стівом перезирнулися й подивилися на нього, коли він розпитував про деталі проведення вільних виборів. «Як силам безпеки вдається підтримувати порядок і не потрапляти на очі під час приборкання мирних протестів?» — продовжував він. Сулейман говорив далі, а я перебувала під враженням від самого характеру запитань цього жорсткого очільника поліції.
Ми зі Стівом розповіли про досвід проведення кампанії Буша. А тоді Стів сказав дещо, що покращило настрій Омарові: «Президентові Бушу подобалося вести кампанію». Я не певна, що Сулейман міг собі уявити, що Мубараку «подобається» процес, але саме зауваження йому припало до душі. Дивна була розмова, бо Мубарак сподівався бути переобраним. Його партія визначала правила гри; у нього була фінансова перевага; моніторів, які реєструють порушення, на виборах не буде. Ще й Омар здавався щиро зацікавленим у тому, аби довіра народу була на боці президента.
Упродовж наступної кампанії, що тривала цілий місяць, Мубарак діяв так, ніби він справді хотів переконати людей, що обрати треба саме його. Він виголошував промови, їздив країною, укладав державні плани на наступні шість років. Здавалося, йому це подобається.
Натомість інші кандидати ставили трохи на залякування. Це відверто робила навіть партія «Вафд», яка придумала гасло з одного слова, що перекладається як «нас задушили». У перший день Айман Нур проїхав Каїром у відкритій кареті. Він виголошував чудові бунтівні промови: «У своїх витоках ми — нація свободи й демократії. Однак цю державу перетворили на одну особу, а не націю, на одну особу, а не Єгипет»[120]. «Мусульманське братство» було напрочуд пасивним; воно заохочувало людей голосувати, але конкретного кандидата не підтримувало.
Наш посол майже щодня доповідав про події в Каїрі. «Я сьогодні читав матеріал, — сказав він мені, — у якому Сюзанну Мубарак [дружину президента] звинувачують у корупції. Кав'ярні заповнені, й люди обговорюють політику. Схоже, що страх скінчився, і атмосфера майже святкова», — сказав він.
Звичайно, Мубарак здобув 88,6 % голосів і переміг. Але його дуже розчарувала низька явка, бо це свідчило про те, що єгиптяни вирішили не перейматися виборами. А от ті, хто прийшов на вибори, побачили нові можливості в єгипетській політиці, які могли стати основою подальшого поступу. Зрозуміло, що хоч і недосконалі, але вони були першими змагальними президентськими виборами, що є важливим фактором для Єгипту після Мубарака.
На жаль, президентські вибори виявилися найвищим досягненням. Через два місяці, у листопаді 2005 року, відбулися парламентські вибори. Партія «Вафд» і «Завтра» (партія Нура) не змогли втримати динаміку, бо їх знову почав переслідувати й позбавляти ресурсів уряд. Велику перемогу здобуло «Мусульманське братство», яке за допомогою незалежних кандидатів одержало половину місць, на які претендувало. Націонал-демократична партія (Мубарака) отримала 324 місця в парламенті, а «Братство» — 88. На всіх інших припало 30.
Мубарак був занепокоєний тим, що сталося на виборах. Під час наступної нашої зустрічі на початку 2006 року він ледве не звинуватив США у підтримці «Братства», як він його називав. Він подивився мені прямо у вічі й спитав: «Ви задоволені?» Задоволені чим?— подумала я. Він мав на увазі результати виборів.
Тоді я пригадала розмову, що прояснювала такий коментар. Саудівський король Абдулла під час зустрічі сказав, що тепер він довіряє мені. Він, мовляв, дійшов висновку, що я насправді не хочу, аби «Мусульманське братство» правило на Близькому Сході. Звідки це? І тоді я зрозуміла, що це прийшло від єгиптян. «Між „Мусульманським братством“ і Єгиптом стою тільки я», — це завжди був козир Мубарака у розмовах про переваги демократії. Здавалося, він щиро вірив, буцімто ми прихильні до «Мусульманського братства».
У світлі результатів виборів наприкінці 2005 року єгипетський уряд пішов навспак від проведених скромних реформ. У відповідь на нове ув'язнення Аймана Нура я відклала розгляд Угоди про вільну торгівлю між США та Єгиптом. Така відповідь була двосічним мечем, бо УВТ посилює ліберальні елементи в суспільстві — відкриває економіку, приборкує корупцію, іноді допомагає молоді шукати нові шанси.
Під час прес-конференції з єгипетським міністром закордонних справ Ґлен Кеслер із «Вашингтон пост» поставив незручне запитання: «Під час останньої поїздки ви зустрічалися тут з Айманом Нуром, і тепер після суду за сфальшованими звинуваченнями йому загрожує ув'язнення. Його партія зруйнована. Чи розчаровані ви таким результатом, і що ви скажете завтра представникам громадянського суспільства, котре бореться за свій розвиток під тиском авторитарного уряду?»
Я відповіла, що, звичайно, розчарована. Але насправді я сказала, що радила б їм продовжувати, що поступ — не завжди пряма лінія і що ми їх підтримаємо.
Щодо питання про відкладення УВТ я завагалася. Я знала, що моя відповідь Ґлену не зовсім задовільна. Тож я вдалася до іншого способу. «Дозвольте нагадати... Президент США у посланні Конгресу чітко заявив, що ми виступатимемо за права людей у всіх куточках землі, аби в них були ті самі права й обов'язки, які нам, американцям, вдалося встановити для себе... Я приїхала до Каїра, щоб виголосити про це промову, бо тут знаходиться центр, можливо, зосередження, арабської цивілізації в розумінні історії, культури й наукового поступу... Гадаю, Єгипет може очолити й надалі справді очолить увесь регіон на шляху політико-економічної реформ... Думаю, це не надія, а радше впевненість... Ми продовжимо цей курс і будемо обговорювати реформи й прямування до демократії... та прислухатися до всіх голосів єгипетського суспільства, бо лідерство Єгипту в регіоні має критичне значення»[121].
Я поглянула на членів свого супровідного прес-пулу — на Ґлена, Гелен Купер із «Нью-Йорк таймс», Дженін Зекараю з «Блумберґа», Енн Джиран із «Есосіейтид прес», Аршада Мохаммеда з «Ройтерса», Андреа Мітчелл з НБС та інших. Вони бачили появу
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Демократія», після закриття браузера.