Читати книгу - "Таємничий острів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Просто яєчне поле, — говорив Гедеон Спілет, — залишається тільки — зняти врожай.
Поселенці збирали яйця і полювали на самих черепах. Після кожного полювання в Гранітному палаці з’являлася дюжина цих плазунів, м’ясо яких цінується знавцями. Черепаховий суп, приправлений запашними травами й овочами із сімейства хрестоцвітих, приносив заслужені похвали Набу, який майстерно його варив.
Потрібно згадати про одну щасливу обставину, що дозволила збільшити запас їжі на зиму. У ріку Віддяки заплили косяки лососів — вони піднялися на кілька миль вгору за течією. Цієї пори самки, в пошуках зручних місць для нересту йдуть попереду самців, із шумом розсікаючи воду в ріках. Отже, сотні цих риб плили рікою. Поселенці спорудили кілька загат, і безліч лососів потрапило в полон. Не одну сотню лососів виловили, засолили і сховали про запас, тому що взимку, коли ріки покриваються льодом, риболовля неможлива.
Тоді ж Юпа, — він виявився дуже кмітливим, — підвищили до посади камердинера. Його нарядили в куртку, штани, пошиті з білого полотна, і фартух з кишенями, які йому дуже подобалися. Він ходив, тримаючи в них руки, і нікому не дозволяв перевіряти їхній вміст. Наб добре вимуштрував тямущого орангутанга — коли він розмовляв з Юпом, здавалося, начебто вони чудово розуміють один одного. Він прив’язався до Наба, а Наб відповідав йому тим же. Якщо ніхто не потребував послуг Юпа — не треба було возити дрова або дертися на яке-небудь високе дерево, — орангутанг не йшов із кухні й намагався все повторювати за Набом. Втім, учитель з дивним терпінням і навіть запопадливістю навчав учня, а учень з разючою тямущістю застосовував знання, тлумачені вчителем.
Зважте, яке задоволення одержали зненацька господарі Юпа. Якось під час обіду він взявся прислужувати за столом із серветкою в руці. Він був такий спритний, такий уважний, так бездоганно виконував свої обов’язки — змінював тарілки, приносив страви, наливав напої, — робив, усе це з таким поважним виглядом, що поселенці від душі тішилися, а Пенкроф наказував з невимовним захватом.
— Юпе, ще супу!
— Юпе, шматочок агуті!
— Юпе, тарілку!
— Юпе, славний Юпе, молодець Юпе!
Тільки ці вигуки і лупали за столом, а Юп, нітрохи не розгубившись, усе виконував, за усім стежив і з розуміючим виглядом кивнув головою, коли Пенкроф знову пожартував:
— Справді, Юпе, платню вам доведеться подвоїти!
Не варто й доводити, що орангутанг на ту пору вже зовсім освоївся в Гранітному палаці; він часто супроводжував своїх господарів до лісу і навіть не намагався втекти. Треба було бачити, з яким кумедним виглядом він ступає, підкинувши замість рушниці на плече кийок, змайстрований для нього Пенкрофом. Знадобиться, траплялося, зірвати плід із верхівки дерева, і Юп прожогом вилазить на саму верхівку; загрузне в грязюці колесо візка, — силачу Юпу варто тільки підштовхнути його плечем, і він негайно ж викотиться на гарну дорогу.
— Ну й молодчина! — вигукував Пенкроф. — Був би він злим, не знайшлося б на нього управи!
До кінця січня поселенці почали великі роботи в центральній частині острова. Недалеко від витоків Червоного струмка, біля підошви гори Франкліна, вирішили влаштувати кораль для жуйних тварин, — вони заважали б поселенцям біля Гранітного палацу; кораль призначався головним чином для муфлонів, які б давали колонії вовну для зимового одягу.
Щоранку колоністи, іноді всі разом, а частіше тільки Сайрес Сміт, Герберт і Пенкроф, вирушали до витоків Червоного струмка, немов здійснюючи розважальну прогулянку, тому що всі п’ять миль онагри везли їх по дорозі, недавно прокладеній під зеленими склепіннями дерев і названій Дорогою в кораль.
Друзі обрали великі луки, що лежали між двома відрогами гори. Ділянка ця, подекуди поросла деревами, була дуже зручна. Її не тільки захищали гори, але й перетинав струмочок, який починався на одному зі схилів і впадав до Червоного струмка. Трава там росла соковита, а поодинокі дерева не заважали вітерцю гуляти лугом. Треба було оточити ділянку таким високим частоколом, щоб тварини, навіть найпрудкіші, не могли через нього перестрибнути, і підвести огорожу з двох боків до відрогів гірського кряжа. Кораль призначався для сотні голів рогатої худоби — муфлонів або диких кіз — і молодняку, який народиться.
Інженер намітив межі кораля; тепер вимагалося рубати дерева для частоколу; але колоністи, прокладаючи дорогу, вже звалили чимало дерев, їх і перевезли сюди, зробили не одну сотню паль і міцно-преміцно забили в землю.
У передній частині частоколу проробили досить широкі двостулкові ворота, збиті з товстих дощок і брусів.
Колоністи трудилися тижнів три і не тільки обгородили кораль частоколом, але й побудували під керівництвом Сайреса Сміта місткі сараї з дощок — притулок для худоби. Намагалися спорудити все ґрунтовно, тому що муфлони сильні, і колоністи побоювалися, що в неволі вони шаленітимуть.
Палі, загострені вгорі і для міцності обвуглені, скріпили поперечними брусами, а додаткові підпірки робили частокіл ще міцнішим.
З коралем закінчили, тепер випадало влаштувати облаву на жуйних тварин біля підніжжя гори Франкліна, на луках, де вони паслися. 7 лютого, в ясний літній день, усі взяли участь в облаві: Дуже прислужилися обидва онагри, вже досить добре об’їжджені, на них скакали верхи Гедеон Спілет і Герберт.
Уся справа зводилася до того, щоб оточити муфлонів та кіз і, поступово звужуючи коло, погнати їх до коралю. Сайрес Сміт, Пенкроф, Наб і Юп розташувалися по різні боки виярку, а вершники і Топ кружляли навколо кораля на відстані півмилі.
У цій частині острова водилося безліч муфлонів; ці красиві тварини, з великими рогами і довгою сіруватою вовною, були не більшими лані і скидалися на аргалів або диких баранів.
Мисливці дуже втомилися на облаві. Скільки вони метушилися, бігали туди-сюди, скільки кричали! Колоністи оточили цілу сотню муфлонів, але тварини почали розбігатися, череда зменшилася втричі, й до коралю вдалося пригнати усього лише тридцять баранів і десять диких кіз; тварини побачили відкриті ворота і, мабуть, уявивши, що знайшли шлях до порятунку, ринулися туди та й потрапили в полон.
Загалом, усе пройшло вдало, і нарікати поселенцям не випадало. Самок виявилося більше, і деякі повинні були незабаром принести приплід. Не виникало сумнівів, що череда збільшиться і поселенці одержать вдосталь вовни і шкіри.
Увечері мисливці повернулися до Гранітного палацу, знемагаючи від утоми. Але наступного ж дня вони вирушили в кораль. Бранці, мабуть, намагалися рознести огорожу, але марно — тепер вони стали сумирнішими.
Впродовж лютого не відбулося ніяких важливих подій. День за днем тяглися буденні роботи, і поселенці, поліпшуючи дороги до коралю і до порту Повітряної кулі, одночасно почали прокладати третю дорогу
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий острів», після закриття браузера.