Читати книгу - "Таємничий острів"

До настання холодів друзі ретельно вирощували дикоростучі овочі, пересаджені з лісу на плато Круговиду. Герберт завжди приносив зі своїх екскурсій різні корисні рослини: то цикорій, з насіння якого можна вичавлювати чудову олію; то звичайний щавель, протицинготними властивостями якого не варто було зневажати; давав він і цінні коренеплоди, вирощувані за всіх часів у Південній Америці, — картоплю, якої тепер налічують понад двісті, сортів. За городом стежили, його ретельно поливали, дбайливо охороняли від птахів; на грядках росли салат, картопля, щавель, ріпа, редька та інші хрестоцвіті. Земля на плато була дивовижно родюча, і поселенці сподівалися, що зберуть рясний врожай.

Вистачало й найрізноманітніших напоїв, і навіть перебірливі вередуни не могли б скаржитися при одній умові: не вимагати вина. До «чаю Освега», що збирали з губоцвітих, і шипучого напою, з коренів драцени, Сайрес Сміт додавав справжнє пиво; він виготовляв його з молодих пагонів «abies mgra»; якщо їх скип’ятити і піддати бродінню, виходить приємний і надзвичайно корисний напій, англо-американцями названий «spring-berr», тобто ялинове пиво.

До кінця літа па пташиному дворі завелися самець і самка дрохв, з породи дрохв-красунь, з пишним оперенням, схожим на пелеринку, дюжина великих широконосок з наростами по обидва боки дзьоба і чудові Дикі індики, які нагадували мозамбіцьких індиків, — вони з поважним виглядом, немов пишаючись своїм чорним пір’ям, гребінцем і зобом, походжали берегом озера.

Отже, все йшло успішно завдяки енергії мужніх і розумних людей. Звичайно, провидіння багато в чому підтримувало їх, а головне — поселенці, сповідуючи мудру заповідь, самі допомагали собі, а вже потім сподівалися на небеса.

Увечері, після пекучого літнього дня, в ту годину, коли з моря дув легкий вітерець, колоністи любили посидіти, закінчивши роботи на плато Круговиду, під навісом з кучерявих рослин, власноручно посаджених Набом. Вони вели бесіду, ділилися знаннями, мріяли про майбутнє, а грубуваті, добродушні жарти моряка вносили веселощі в цей маленький світ, у якому незмінно панувала цілковита злагода.

Говорили вони і про свою батьківщину, про дорогу їхньому серцю Америку. Чи триває досі Громадянська війна між Північчю та Півднем? Не може бути, щоб вона ще продовжувалася. Ричмонд, без сумніву, швидко здався генералу Гранту! Падіння столиці рабовласницьких штатів, мабуть, і послужило заключним актом кривавої битви. Північ, звичайно, перемогла у боротьбі за справедливу справу. Як хотілося вигнанцям, які притулилися на острові Лінкольна, прочитати газету. Ось уже одинадцять місяців, як вони відрізані від світу. Незабаром 24 березня — річниця того дня, коли повітряна куля викинула їх на ці, нікому невідомі береги. Тоді вони пережили катастрофу і не знали, чи вдасться їм врятувати в боротьбі зі стихіями своє жалюгідне життя. А тепер завдяки знанням свого керівника, завдяки своєму власному розуму вони перетворилися на колоністів; у них є зброя, знаряддя, інструменти, прилади; вони зуміли поставити собі на службу тварин, рослини і мінерали острова, тобто всі три царства природи.

так, вони часто говорили про все це, будували нові й нові плани на майбутнє!

А Сайрес Сміт майже завжди мовчав, слухаючи своїх товаришів. Часом яке-небудь зауваження Герберта або кумедна витівка Пенкрофа викликали в нього посмішку, але завжди й усюди він міркував про ті незрозумілі явища, про ту дивну загадку, таємницю якої не міг осягти!

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ

Негода. — Гідравлічний підйомник. — Виготовлення шибки й посуду. — Сагова пальма. — Поїздки в кораль. — Приріст череди. — Питання журналіста. — Точні координати острова Лінкольна. — Пропозиція Пенкрофа

Першого ж березневого тижня погода змінилася. На початок місяця припала повня й усе ще стояла нестерпна спека. Відчувалося, що повітря насичене електрикою; виникали побоювання, що на досить довгий час затягнеться період дощів і гроз.

І дійсно, 2 березня із шаленою силою гримнув грім. Вітер дув зі сходу, і град почав бити по фасаду Гранітного палацу, — шум стояв такий, начебто сипалася картеч. Довелося щільно зачинити двері та віконниці на вікнах, інакше затопило б кімнати.

Побачивши, що йде град, а деякі градини були завбільшки як голубине яйце, Пенкроф забив на сполох: його хлібне поле наражалося на велику небезпеку. І він негайно побіг на поле, де колосся вже підняло зелені голівки, і прикрив його полотнищем від оболонки аеростата. Моряка теж добряче побив град, але він не скаржився.

Погана погода протрималася з тиждень, і весь цей час безперервно гримів грім. Гроза вибухала за грозою, — тільки затихне одна, не відгудуть ще глухі гуркоти грому за обрієм, а вже лунають нові шалені удари. Блискавки зиґзаґами прорізали небо, спалили чимало дерев на острові, а серед них і величезну сосну, що піднімалася біля озера, на галявині лісу. Двічі-тричі блискавка вдарила в піщаний берег і розплавила пісок, перетворивши його на скло. Коли інженер знайшов «громові стріли», він подумав про те, що варто вставити у вікна товсте і міцне скло, спроможне витримати пориви вітру, потоки дощу і град.

Спішних робіт на острові не було, і поселенці скористалися негодою, щоб попрацювати в Гранітному палаці, який вони по-хазяйськи облаштовували все краще, щодня додаючи що-небудь нове. Інженер влаштував токарський верстат і виточив на ньому деяке туалетне приладдя і кухонне начиння; зробив він і ґудзики, необхідні колоністам. Вони змайстрували козли для зброї, яку утримували з рідкісною акуратністю, шафи і полиці. Поселенці пиляли, стругали, обробляли, обточували, і поки стояла негода, у відповідь на громові удари лунав вереск і скрегіт інструментів та дзижчання верстата.

Про дядечка Юпа теж не забули: біля головного складу йому відвели окрему кімнатку, схожу на каюту, з підвісним ліжком, покритим підстилкою, — там йому було дуже затишно.

— Молодець у нас Юп, всім він задоволений, лайки від нього не почуєш, — часто повторював Пенкроф. — Ось хто зразковий слуга, Набе, справді, зразковий!

— Мій учень, — відповідав Наб, — незабаром мене наздожене.

— Пережене, — посміювався моряк, — тому що ти, Набе, багато базікаєш, а він помовчує!

Юп, дійсно, до тонкощів знав свої обов’язки. Він витрушував одяг, повертав рожен, підмітав кімнати, прислужував за столом, складав дрова і, що особливо захоплювало Пенкрофа, перед сном завжди підгортав ковдру високоповажного моряка.

Здоров’я у всіх членів маленької колонії — двоногих і дворуких, чотирируких і чотириногих — було чудовим. Жили колоністи на свіжому повітрі, у краю з гарним, помірним кліматом, займалися розумовою і фізичною працею; їх не лякали хвороби.

І справді, всі почувалися чудово. Герберт за цей рік