Читати книгу - "Таємничий острів"

виріс на два дюйми. Його обличчя стало суворішим, мужнішим, і з усього випливало, що з нього вийде гарна людина, наділена фізичною і моральною силою. Коли в нього залишався час, вільний від роботи, він учився; юнак прочитав усі книги, знайдені в ящику, а після практичних занять, безпосередньо пов’язаних з життям на острові, він звертався до інженера або журналіста, і ті з радістю допомагали йому поповнювати освіту: Сайрес Сміт — в галузі науки, Гедеон Спілет — у знанні мов.

Інженеру палко хотілося передати юнакові все те, що він знав, наставити його і прикладом, і словом; до честі Герберта варто сказати, що він зробив великі успіхи, займаючись зі своїм учителем.

«Якщо я вмру, — думав Сайрес Сміт, — вінй замінить мене!»

Буря стихла 9 березня, але так і не вигодинилося до кінця цього останнього літнього місяця. Сильні електричні розряди порушували спокій атмосфери, небо не повернуло колишньої ясності, майже весь час лив дощ і клубочився туман, випало усього лише три-чотири дні, сприятливих для всіляких походів.

На ту пору самка онагра привела дитинча, на подив, міцне — теж самку. У коралі збільшувалося і поголів’я муфлонів: у сараях бекали ягнята, на превелику радість Наба і Герберта, — кожен з них мав улюбленців серед малечі.

Поселенці спробували приручити пекарі, і експеримент вийшов вдалим. Біля пташиного двору спорудили хлів, і незабаром там з’явилися поросята, які прагнули прилучитися до цивілізації, тобто відгодуватися завдяки турботам Наба. Дядечкові Юпу доручили носити їм щодня їжу — помиї, кухонні покидьки, і він сумлінно викопував свої обов’язки. Правда, іноді він потішався над своїми підопічними і тягав їх за хвостики, але робив це люблячи, а не зозла — його дуже розважали хвостики, скручені колечком, немов іграшкові, адже натура в нього була зовсім дитяча. Якось у березні Пенкроф нагадав інженеру про одну його обіцянку, яку той досі не виконав.

— Ви обіцяли зробити машину замість довгої драбини Гранітного палацу, містере Сайрес, — сказав йому моряк. — Невже ви так її й не влаштуєте?

— Ви говорите про ліфт? — поцікавився інженер.

— Ліфт так ліфт, це як ви хочете, — відповів моряк. — Справа ж не в назві, тільки б без зусиль діставатися до нашого житла.

— Та тут немає нічого складного, Пенкрофе, але чи буде від підйомника користь?

— Зрозуміло, буде, містере Сайрес. Все необхідне ми маємо, варто подумати тепер про зручності. Для людей, якщо хочете, підйомник — розкіш; але коли ти з вантажем, він — необхідність. Адже не так і зручно дертися по довгій драбині з важкою ношею!

— Добре, Пенкрофе, спробуємо зробити вам це задоволення, — сказав Сайрес Сміт.

— Але ж у вас немає машини?

— А ми її зробимо.

— Парову машину?

— Ні, водяну.

І дійсно, у розпорядженні інженера була природна сила, яку можна використати без особливих зусиль, щоб пустити в хід підйомник.

Для цього необхідно збільшити кількість води в невеликому каналі, відведеному від озера для постачання води для Гранітного палацу. Поселенці розширили отвір; пробитий у скелях і порослий травою на верхньому кінці колишнього водостоку, і справжній водоспад ринув до каналу — надлишок води йшов у внутрішній колодязь. Під водоспадом інженер установив циліндр із лопатями, з’єднаний з колесом, що знаходилося зовні, й обмотаний міцним канатом; до каната прив’язали піднімальний кошик. За допомогою довгої мотузки, що звисала до землі та дозволяла вмикати і вимикати гідравлічний пристрій, можна було піднятися в кошику до дверей Гранітного палацу.

Сімнадцятого березня, на радість усім, підйомник запрацював вперше. Відтепер цей простий пристрій, що замінив примітивну драбину, про яку ніхто й не думав шкодувати, піднімав нагору вугілля, продовольство і самих поселенців. Топ був просто в захваті від удосконалення: адже він не міг змагатися у спритності з дядечком Юпом і з зусиллям дряпався по сходинках; часом Набу і навіть Юпу доводилося нести його на спині, коли вони піднімалися до Гранітного палацу.

У ті дні Сайрес Сміт спробував виготовити скло, — справа була нова, але він скористався старою гончарною піччю. Виникло багато ускладнень, і після кількох марних спроб йому все-таки вдалося влаштувати майстерню для виготовлення скла, — Гедеон Спілет і Герберт, справжні помічники інженера, не виходили з неї кілька днів.

До складу скла входять пісок, крейда і сода (вуглекислий або сірчанокислий натрій). На березі було скільки завгодно піску, з покладів вапняку поселенці добували крейду, з водоростей — соду, із сірчаного колчедану — сірчану кислоту, а з земних надр — кам’яне вугілля для нагрівання печі до потрібної температури. Отже, у Сайреса Сміта було все необхідне для виробництва скла.

Виявилося, що найскладніше виготовити «тростину» склодува — залізну трубку п’яти-шести футів завдовжки, одним кінцем якої набирають розплавлену скляну масу. Але Пенкроф узяв тонку довгу смугу заліза, згорнув її на зразок рушничного ствола — вийшла трубка, якою колоністи незабаром і скористалися.

Двадцять восьмого березня піч розжарили. Сто частин піску, тридцять п’ять крейди, сорок сірчанокислого натрію змішали з двома-трьома частинами вугільного порошку і цю масу поклали в тиглі з вогнетривкої глини. Коли все це розплавилося під дією високої температури в печі, точніше, перетворилося на грузьке місиво, Сайрес Сміт набрав у трубку трохи скляної маси і почав її перемішувати на заздалегідь приготованій металевій пластині, надаючи масі форму, зручну для дуття; потім він простягнув трубку Герберту і запропонував йому подути в неї.

— так, начебто видуваєш мильні бульбашки? — запитав юнак.

— Саме так, — відповів інженер.

Герберт набрав повітря і, старанно обертаючи трубку, почав дути в, неї сильно, але обережно, видуваючи скляну бульбашку. Додали ще скляної маси, і згодом утворилася булька діаметром один фут. Тоді Сайрес Сміт узяв трубку з рук юнака і став її розгойдувати, як маятник, — м’яка скляна куля витягнулася і набула форми конусоподібного циліндра.

Отже, вдалося видути скляний циліндр із двома напівсферичними поверхнями на кінцях, їх без зусиль зрізали гострим ножем, змоченим у холодній воді; таким же способом розрізали циліндр вздовж, знову нагріли і, розм’якшивши, поклали на металеву пластину, потім розкачали дерев’яною качалкою.

так приготували шибку. Повторивши п’ятдесят разів той же процес, вони одержали п’ятдесят шибок. І ось у вікна Гранітного палацу вставили скло, не дуже прозоре, але все-таки воно добре пропускало світло.

Виготовлення скляного посуду, склянок і пляшок стало для поселенців розвагою. Все йшло в хід, навіть якщо погано виходило. Пенкроф теж випросив дозволу «подути», — і яке ж це дало йому задоволення! Правда, він дув з такою силою, що його витвори набували найдивовижніші форми, щиро його захоплюючи.

Якось, вирушивши в експедицію, поселенці знайшли дерево нової породи,