Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

Від очікування.

Від бажання.

Від того, як він дивився на неї, ніби вона була чимось безцінним.

— Ти навіть не уявляєш, як давно я цього хотів, — Марк прошепотів, його губи залишали гарячий слід на її шиї, ключицях, нижче…

Віра заплющила очі, втрачаючи себе в цьому моменті, віддаючи йому всю себе.

І коли він, нарешті, став частиною неї, весь світ просто зник.

Лише вони.

Лише це.

Лише відчуття, що цієї ночі немає ні минулого, ні майбутнього.

Лише вона і Марк.

Разом.

Віра не помітила, коли втратила контроль.

Чи це вона його віддала.

Але коли пальці Марка ковзнули по її шкірі, повільно прокладаючи гарячий слід, вона зрозуміла, що вже не зможе зупинитися.

Його дихання було нерівним, майже зірваним, коли він торкався її губами – повільно, насолоджуючись кожною миттю.

— Ти така… — Марк не договорив, лише видихнув їй у шию, злегка прикусивши чутливу шкіру.

Віра відчула, як її тіло напружилося, як бажання накотило хвилею, змушуючи кожну клітину палати.

Він розтягував момент, ніби хотів впевнитися, що вона відчуває все так само гостро, як і він.

Його руки ковзнули по її талії, піднімаючись вище, вивчаючи кожен вигин її тіла.

Коли він нарешті притягнув її до себе, вона відчула кожен міліметр його напруженого тіла, кожен ривок його дихання, коли він опускався губами нижче, залишаючи сліди свого володіння.

— Віро… — Марк прошепотів її ім’я, ніби пробуючи його на смак.

Вона зажмурила очі, губи мимоволі розкрилися, коли він підняв її стегнами вище, втискуючи в шорстку кору дерева.

Його пальці ковзнули між її стегон, змушуючи її тремтіти, коли він повільно, впевнено змушував її розкриватися під його дотиками.

Віра відкинула голову назад, ловлячи повітря губами.

Її тіло співало у відповідь.

Марк зупинився, його дихання гарячими хвилями ковзнуло по її вустах.

— Ти точно хочеш цього?

Віра відкрила очі, вловлюючи його погляд – темний, напружений, повний бажання, але все ще готовий відступити, якщо вона скаже «ні».

Але вона не хотіла відступати.

Їй потрібен був цей момент.

Потрібен був він.

Вона торкнулася його обличчя, притягуючи ближче, і вперше за вечір сказала правду:

— Так.

Марк засміявся тихо, його губи знову знайшли її, а руки впевнено зрушили всі межі між ними.

Коли він нарешті увійшов у неї, Віра стиснулася навколо нього, захлинаючись від відчуттів.

Світ завмер, звузившись до одного моменту.

Їхні рухи стали рваними, гарячими, наповненими бажанням, яке накопичувалося занадто довго.

Кожен поштовх, кожен дотик змушував її втрачати контроль, губитися у відчуттях, яких вона ще ніколи не переживала з такою силою.

Марк не відводив від неї очей, він хотів бачити її кожен вираз, чути кожен звук, відчувати кожен ривок її тіла.

Віра здавалася йому повністю, дозволяючи йому взяти її всю, не залишаючи нічого наполовину.

Коли вона досягла піку, її ім’я зірвалося з його губ одночасно з її власним стогоном.

А через секунду він упав за нею, дозволяючи собі нарешті розчинитися в цьому моменті.

Дихання було важким, тіла сплутаними, а світ навколо – неважливим.

Лише вони.

Лише ця ніч.

Лише ця пристрасть, що знищила всі межі між ними.

Та Віра ще не знала, що саме цієї ночі вона зробила вибір, якого не зможе повернути назад.

Тиша.

Лише шум вітру в гілках дерев і приглушене биття двох сердець, що поступово заспокоювалися.

Віра важко дихала, відчуваючи, як тепло Марка все ще огортає її, не дозволяючи повернутися до реальності.

Він загнав її у пастку, але не грубо – просто взяв те, що вона сама йому віддала.

Його пальці повільно ковзнули вздовж її спини, залишаючи ледь відчутні дотики, ніби він хотів запам’ятати кожен міліметр її шкіри.

— Все гаразд? — його голос був низьким, розслабленим, майже задоволеним.

Віра ледь усміхнулася, не відкриваючи очей.

— А мало бути не гаразд?

Марк тихо засміявся, вловлюючи сарказм у її голосі.

— Ні, просто хочу знати, чи не збираєшся ти зараз сказати, що це була помилка.

Віра завмерла на секунду.

Чи це була помилка?

Вона не знала.

Вона просто дозволила собі жити моментом, не думаючи про наслідки.

Але зараз, коли адреналін починав спадати, думки повернулися.

Марк це помітив.

Він відсторонився рівно настільки, щоб глянути їй в очі.

— Не роби цього.

— Чого? — Віра звела на нього погляд, трохи здивована.

— Не починай аналізувати.

Вона хотіла сказати щось у відповідь, але Марк не дав їй цього зробити.

Він знову притягнув її ближче, залишаючи ледь відчутний поцілунок на її плечі, потім вище, уздовж шиї, аж поки не дістався вуха.

— Просто залишся тут. У цьому моменті.

Віра глибоко вдихнула, відчуваючи, як його губи змушують її знову забути про все інше.

І вона піддалася.

Ще раз.

Ще одну ніч.

Бо повернення до реальності все ще могло зачекати.

Віра повільно повернулася в реальність, коли відчула, як холодне повітря обволікає її розігріте тіло.

Марк ще не відпускав її, але вона вже зробила крок назад, обережно вивільняючись із його обіймів.

— Я… мені потрібно повернутися, — її голос звучав тихо, ніби вона говорила не йому, а собі.

Марк подивився на неї, його погляд був уважним, оцінюючим.

— Добре.

Без запитань. Без претензій.

Він просто дав їй піти.

Віра зібрала розкиданий одяг, швидко одягнулася і, не озираючись, пішла до будинку.

Її ноги були важкими, немов вона йшла не просто по стежці, а через болото.

Що вона зробила?

Усередині все ще палахкотіли його дотики, його поцілунки, але тепер до них долучилося дещо інше.