Читати книгу - "Сплячі красуні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Геть звідси! Геть звідси! ГЕТЬ!
Курт і всі решта пішли, дехто кидаючи короткі погляди назад, наче вони побоювалися, що Лайла зараз кинеться навздогін за ними, така ж скажена, як та жінка, яку вона оце щойно застрелила просто тут, на вулиці.
— Я знав, що діла не буде, коли ставили шерифом жінку, — гукнув через плече один чоловік.
Лайла задавила бажання показати йому пальця і пішла до свого крузера. Коли їй на очі впала прядка волосся, вона змахнула її з панічним здриганням, подумавши, що це той завій знову намагається розкрутитися з її шкіри. Прихилившись до дверей машини, вона зробила кілька глибоких вдихів і ввімкнула мікрофон.
— Лінні?
— Я на місці, бос.
— Всі приїдуть?
Пауза. Потім Лінні заговорила:
— Ну. Знаю за п’ятьох. Обидва Вітстоки, Елмор, Верн і Ден Трітер. І ще скоро повернеться Рід. Його дружина… заснула. Здається, його сусід погодився глядіти маленького Ґері, бідна дитина…
Лайла подумки додала, і загалом вийшло вісім офіцерів, небагато, коли сподіваєшся запобігти анархії. Жодна з трьох Дулінгських поліціанток не відповіла на дзвінки Лінні. Це підштовхнуло Лайлу до думки — як там справи у в’язниці? Вона заплющила очі, почала відпливати і силою змусила себе розплющити їх знов.
Лінні перейшла до перегляду безкінечних дзвінків з повідомленнями про надзвичайні ситуації. Більше дюжини надійшло тільки від людей на кшталт Ріда Берровза, які зненацька стали самотніми батьками малюків чоловічої статі.
— Кілька з цих безпорадних дурнів хотіли, щоб я їм пояснила, як годувати їхніх власних дітей. Один з цих ідіотів ще й питається в мене, чи забезпечує ФАНС[187]догляд за дітьми, бо в нього квитки на…
— Хтось із них уже є в управі?
— Хто? Хтось із ФАНСу?
— Ні, Лінні. Хтось із офіцерів.
Тільки б там був не Террі. Господи, тільки не він. Лайла не хотіла, щоб Террі побачив, що лишилося від чоловіка, який найчастіше був його напарником впродовж останніх п’яти років.
— Боюся, ні. Єдиний, хто тут є, це той старий із «Прихисти дорогу», який ще волонтерствує в пожежній команді. Питався, чи може чимсь допомогти. Він зараз надворі, курить свою люльку.
Її виснаженому, шокованому мозку знадобилося кілька секунд, щоб перетравити почуте. Віллі Берк, який знав про феїні хустинки, який їздить тим розхитаним пікапом «Форд».
— Він мені потрібен.
— Той дядько? Справді?
— Так. Я на Ричленд-лейн № 65.
— А це хіба не…
— Так. Тут погано, Лінні. Дуже. Джессіка вбила Роджера. Він, мабуть, розрізав цю штуку в неї на обличчі. Вона догнала його надворі і… кинулася з цеглиною на одного хлопчака, якогось малого уйобка, він хотів її сфотографувати. Вона втратила розум. — «Який ще розум?» — подумала Лайла. — Я наказала їй зупинитися, а коли вона не послухалась, я її застрелила. Вона мертва. Іншого вибору не було.
— Роджер мертвий?
Ні слова про те, що і його дружина мертва. Лайлу це не здивувало. Лінні завжди мала слабкість до Роджера.
— Пошли сюди Віллі. Скажи йому, що ми повеземо два трупи у шпитальний морг. Нехай привезе брезент. Затримай офіцерів в управі. Я приїду зразу ж, як зможу. Відбій.
Лайла похилила голову й приготувалась заплакати. Сльози не надійшли. Вона загадалася, чи може людина бути такою втомленою, що не має сил плакати. Подумала, що таке можливе. Сьогодні все здавалося можливим.
У маленькій кишеньці на службовому ремені озвався її телефон. Дзвонив Клінт.
— Вітаю, Клінте, — сказала вона. — Зараз не найкращий час, щоб нам балакати.
— З тобою все гаразд? — запитав він. — З голосом у тебе негаразд.
Лайла не знала, звідки почати. З Роджера і Джессіки Елвей, мертвих, на їхньому подвір’ї? З галюцинації, яку вона бачила в лісі неподалік лінії електропередачі поза руйновищем метового сараю Трумена Мейвезера? З Шейли Норкросс? З Шеннон Паркс? З того дня, коли Клінт без жодного попередження раптом закрив свою практику? З їхніх шлюбних обітниць?
— Ти не засинаєш там, Лайло? Ні?
— Ні, я в порядку.
— Дженіс… вибула з ладу. Довга історія. Гікс утік. Ну, й якось так я опинився на чолі цього закладу.
Лайла сказала, що їй шкода. Важка ситуація, нема питань. Але, можливо, все набуде кращого вигляду, якщо він трохи поспить. Її чоловік міг це зробити: лягти спати, а потім знову прокинутися.
Він сказав, що хоче з’їздити додому, подивитися, як там їхній син. Джаред сказав, що поранив собі коліно, і що там нічого серйозного, але Клінт хотів побачити все на власні очі. Чи не хоче Лайла зустрітися з ним там?
— Я спробую.
Але Лайла не знала, коли вона зможе вирватися. Єдине, що вона знала — схоже, в неї попереду знову довга нічна зміна.
3
— Ти це чуєш?
Якась жінка знайшла Кейлі в цій темряві. Від неї тхнуло нібито алкоголем, торкалася вона м’якою рукою. Сказала, що її звуть Магда.
— Хтось співає, хіба не так?
— Йо.
Це співала Мора. Голос у Мори лайна вартий; її відчуття мелодії страждало на морську хворобу, вгору-вниз, рипить і ламається; але для Кейлі саме тоді це звучало неймовірно солодко, її торкав настрій і ті немудрящі, давно заслинені слова.
…Королівського каналу…
Спів припинився.
— Звідки це воно звучало?
— Я не знаю.
Звідкись звіддаля, це єдине, що точно могла сказати Кейлі. Долетіло аж із самого Дулінга? А де він, той Дулінг? Тут, безсумнівно, не Дулінг. Чи таки Дулінг? Важко сказати. Неможливо насправді.
Ніжний вітерець віяв у цій темряві. Повітря було свіжим, добрим, і під ногами вчувався не бетон, і не липка плитка, а ніби трава. Вона присіла навпочіпки і торкнулася: так, це трава або бур’ян по коліна заввишки. Десь неголосно цвірінькали пташки. Кейлі прокинулася тут, почуваючись сильною і молодою, і добре відпочилою.
Виправний заклад забрав у неї дванадцять років, кращу частину її віку після тридцяти й за сорок, і претендував ще на десять. Мора була найкращим, що вона мала впродовж цих втрачених років. Звичайно, це не було тим, що могло б бодай колись трапитися поза стінами, цей їхній зв’язок, але в тюрмі обходишся тим, що маєш. Якби Кейлі раптом вигнали за двері Дулінгського виправного закладу, вона б згадувала Мору з теплотою і вдячністю, але пішла б власним шляхом. Неможливо закохано зітхати за потрійною вбивцею, нема значення, якою б дивовижно ніжною ти її не вважала. Ця жінка була навіженою, Кейлі щодо цього не мала ілюзій. Утім, вона цілковито любила Кейлі, а Кейлі любила бути любленою. А знаєте, може, вона, Кейлі, також трохи навіжена?
Не було безрозсудної любові
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сплячі красуні», після закриття браузера.