Читати книгу - "Вагітна від чоловіка сестри, Ярл Конг"

- Кіро, донечко, як ти себе почуваєш? - На шезлонг поруч з моїм присідає татусь і цікавиться моїм самопочуттям, готовий будь-якої миті підірватися з місця та виконати будь-яке прохання чи побажання, яке тільки спаде мені на думку.

- Як пожила жінка в дуже шикарному, дорогому пансіоні, - хмурюся, вдаючи незадоволення, на що батько тут же починає сміятися, знаючи, що я таким чином жартую стосовно гіперопіки з їхнього з мамою боку. Ну і, звичайно, з боку мого найкращого чоловіка у світі.

- Що таке, Даянчик не прийняв у свою компанію? - Тато переводить сповнений любові погляд на внука, котрий носиться з Лесі подвір'ям, навертаючи коло за колом, що аж в очах двоїться і в обох посмішка до вух. Не вірите, що собаки вміють посміхатися? Спростую цю хибну думку, повідомивши, що я під час такої широкої посмішки Лесі перерахували всі зубчики нашої малої, і можете нас привітати - сорок два. Ідеально. Прямо як і все в нашій родині.

- Та це якась дискримінація! З серйозним обличчям повідомив, що мені буде краще полежати на шезлонгу, відпочити, а вони з Лесі поки побігають. А то, бачите, я слабка ланка у квача, а Даян не хоче через мене програвати, - складаю руки на вже чималенькому животику, а сама про себе посміхаюся. А що ти хотіла, коли виходила заміж за Ніколаса? Син в батька вдався, і тут гріх жалітися. Тут тільки радіти потрібно.

- Що ж, варто визнати, що внучок має рацію, - завзято сміється батько, скоріш за все, уявляючи, як Даян елегантно мені повідомив, що місце вагітних на лаві запасних.

- Еее, це що тут таке відбувається? Так не чесно, три на двох, ще і мама пішла готувати, залишивши мене на самоті з вами, чоловіками - тиранами, - як я не старалася допомогти, але рідна сказала, що далі сама справиться, а мені краще піти приглянути за малим. Далі ви вже в курсі, чому я закинула ноги на шезлонг, а моя спина щиро дякує за такий релакс, відлежуючись на м'якеньких подушечках.

- Скоро ти виправиш цю ситуацію, - тато киває на мій животик, який вже і животиком, якщо чесно, не назвеш, бо розпочався п'ятий місяць моєї вагітності. - Скоро зрівняєш наші склади.

- Навіть не сумнівайтеся, - бурчу, а посмішка вже розповзається на моєму обличчі, варто уявити, як через якихось чотири місяці у цей світ прийде моя найкраща подруга. Моя донечка. Наша донечка. До речі... - А що там Ніколас? Ти залишив його наодинці з шашликами? Він їх не зіпсує? Бо я шалено голодна.

- Повір, якщо я довірив йому свою улюблену донечку, то з шашликом він точно впорається.

- Еее, це що зараз таке було? Ти натякаєш на мій противний характер? Дарма я вас залишила, дарма, зіспівалися так, що проти мене поперли, - під приводом того, що вагітним краще не дихати димом, Ніколас відправив мене відпочивати. І десь же вичитав, що жінкам у положенні не можна дихати цим повітрям. І поки я не здалася, та не відступила, не вгамувався, мотивуючи це тим, що в першу чергу варто думати про принцесу. Ту, що наразі керує в моєму животику, але скоро і до цього світу добереться.

- Це натяк на те, що я б ще раз хотів перед тобою перепросити, доню...

- Тату...

- Ні, послухай, - за ті понад чотири роки, що пройшло з моменту, коли ми з Ніколасом оголосили про наші відносини, і про мою вагітність Даянчиком, батько разів двадцять просив вибачення за свою кардинальну позицію в той день. І ми пробачили йому вже двадцять разів, повідомивши, що не злимося й усвідомлюємо, чому була така першочергова реакція. - Знаю, що тобі, що Ніколасу набрид з цими вибаченнями, але... Вона теж моя донька. І тоді я рахував, що, можливо, ми з мамою не приділили достатньо часу Альбіні. Не привернули їй достатньо уваги. Обмежили в любові чи підтримці, і тому все так сталося... 

- Тату..., - я усвідомлювала, як батькові боляче повертатися раз за разом в той день, в ту розмову, і ніби вибирати між двома рідними доньками. Давши згоду на відносини однієї доньки з чоловіком, який раніше був одружений з іншою донькою. Це не просто. Дуже не просто. Тому і не хотіла вчергове підіймати цю тему.

- Та зараз я чітко розумію, що Альбіна сама у всьому винна. В неї все було - які не які батьки, чудова сестра, ідеальний чоловік, і замість того, щоб все це цінувати, оберігати, плекати, Альбіна самотужки все знищила. Тоді, в ту ніч, вона все власноруч спалила. Навіть якщо і чужими руками. Навіть якщо і чужий будинок. Вона спалила довіру кожного члена нашої родини до себе. Кожного, хто її любив, цінував, підтримував. Все це вона власноруч знищила, і тому отримала справедливе покарання. І навіть тут їй пощастило, бо які не які батьки попросили за неї, ідеальний колишній чоловік дав згоду пом'якшити покарання, а чудова сестра не помстилася. Хоч мала на це повне право.

- Тато...

- Кіро, доню, я це кажу не задля того, щоб поплакатися, виправдатися, чи зіпсувати сьогоднішній відпочинок, ні, я просто прийняв рішення. І від нього не відступлюся. І з ним буду жити, поки не помру.

- Яке рішення?

- Вона ніколи не підійде до своїх племінників. Нізащо. Я їй цього не дозволю. Альбіна завдала болю нам з мамою, тобі, Ніколасу, але діти це святе, і я їй не дозволю навіть на гарматний постріл до них підійти, навіть якщо вона моя донька. Я цього не допущу.

- Поправочка, - блаженна посмішка торкається моїх вуст, бо позаду тата виникає мій коханий, з шампурами в руках, і очима, в які я кожного дня закохуюся все більше та більше, хоча здавалося б куди більше, - ми цього не допустимо.

Бо в мене найкраща родина. Найкраще життя. І ніхто та ніколи не зможе його зіпсувати! 

Кінець