BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

171
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 114
Перейти на сторінку:
Запам’ятаймо, Московію перейменував у Російську імперію Петро І тільки 1721 року, після підписання Ніштадтського миру. Тобто, Богдан Хмельницький у 1654 році підписував договір із Московією. Це стовідсоткова істина!

Жванецьку облогу Богдан Хмельницький чинив у вересні-листопаді 1653 року.

«Польський король Ян II Казимир розташував своє військо під Кам’янцем і очікував падіння Сучави, після чого мав намір об’єднатися зі своїми союзниками — волохами й угорцями.

Дізнавшись, що кримський хан Іслам-Гірей ІІІ приєднався до Б. Хмельницького, поляки вирішили відступити до Жванця і дочекатися підходу угорських і волоських військ. 28 вересня 1653 р. польська армія стала табором під містом і замком, між річками Дністер та Іванчик. Чисельність польського війська сягала 50 тис. осіб.

Тим часом під Сучавою було укладено перемир’я. Майже двомісячна облога Сучави продемонструвала правителям Молдови, Валахії і Семиграддя боєздатність козацької піхоти і розвіяла їхні ілюзії щодо можливості легких перемог у боротьбі з Україною.

Враховуючи складне становище польського війська (гостра нестача продовольства і фуражу, настання холодів, дезертирство), Б. Хмельницький вирішив відмовитися од генеральної битви, оточити й блокувати ворога і змусити його капітулювати. Армія Хмельницького налічувала 30–40 тис. осіб.

У запеклих боях козацькі загони завдали поразок польським частинам і оточили королівське військо. На кінець жовтня українські й татарські війська блокували його під Жванцем. Були зайняті навколишні подільські містечка…

Облога тривала понад два місяці, в королівському таборі скінчилися харчі й боєзапаси, почався голод, спалахнули епідемії. Над польською армією нависла загроза неминучої катастрофи.

Однак цього разу польське військо від повного знищення врятували татари. Хан Іслам-Гірей ІІІ, підкуплений королем, за спиною у гетьмана домовився про перемир’я, уклавши з Польщею сепаратну угоду» [223, с. 80–81].

«Побачивши безпорадне становище Яна II Казимира, Іслам-Гірей III намагався не допустити його розгрому» [146, с. 176].

Так пише сучасна Мала Енциклопедія «Українське козацтво». І, що цікаво, цього разу Богдан Хмельницький не став переконувати хана. На той час він знав про рішення Земського собору Московського царства щодо «взяття під опіку запорозького козацтва та готовність розпочати війну з Польщею». Певно про те знали Польща і Крим.

Тому після довгої серії переговорів з поляками була укладена угода від 5(15).12.1653, згідно з якою призупинялася дія Білоцерківського договору і відновлювалася дія Зборівського договору 1649 року, а польський король зобов’язався сплатити кримському ханові 100 тисяч злотих.

«Після цього війська розійшлися. Хмельницький вирушив до Переяслава, де 8.1.1654 був укладений союзницький договір з … (Московією. — В.Б.)» [146, с. 176].

Аби затвердити переяславські домовленості після підписання, Богдан Хмельницький у лютому 1654 року направив до Москви переяславського полковника Тетерю та генерального суддю С. Богдановича-Зарудного. Їхні переговори з московським царем Олексієм Михайловичем та його боярами закінчилися так званими «Березневими статтями» від 21.3.1654 року та царською грамотою від 27 березня 1654 р.

Що цікаво, оригінали цих документів Москва приховує досі. А українські примірники вона, звичайно, викрала і знищила під час окупації України в давні часи. Зазначимо також, що Переяславська угода та «Березневі статті» ніколи не затверджувалися Генеральною козацькою радою. Що давало змогу багатьом українським історикам стверджувати, що Переяславська угода була звичайним воєнним антипольським договором між Україною та Москвою. Цікаво те, що після Переяславської угоди Богдан Хмельницький продовжував шукати союзників у війні з Польщею. Так, у листі до султана Мегмеда IV у лютому місяці 1654 року він просив заступництва від Польщі. Султан дав згоду на підтримку кримським ханом Великого гетьмана. Уже в листі до хана 16 квітня Богдан Хмельницький писав: «Що ж до Москви, з якою ми вступили в дружбу, то ми це зробили згідно з порадою Вашої Царської милості (хана). А з усього бачимо, що ляхи стягають людей з різних земель на нашу загибель, то чому б і ми не мали цього (домовленостей з Московською державою. — В.Б.) робити? Бо краще мати більше друзів…» [226, с. 103].

Пропоную щодо Переяславської угоди і договору з Москвою послухати дослідження шановного Валерія Шевчука:

«Отже, в Переяславі пакти не приймалися, а обговорювалися тільки їхні умови, відтак ніякого Переяславського договору не було, а чинність клятви гетьмана та старшини сягала тільки до кінця їхнього життя,.. через що згодом кожен новий гетьман приймав присягу й умови правління наново… їхню редакцію в 23 пунктах подано… (московському. — В.Б.) урядові 14 березня. Боярин Бутурлін лише вручив гетьману царську грамоту. Березневі пункти і вважаються Переяславськими статтями, хоч їх правильніше було б назвати Московськими, бо постановлялись вони у Москві. Цікаво те, що за життя Б. Хмельницького вони козакам не були відомі, більше того, як історичний автентичний, підписаний сторонами документ вони не збереглися, а тільки в копії (московській. — В.Б.) — вважається, що цей документ був знищений в часи Катерини II, як невигідний Росії…» [233, с. 74–75].

Богдан Хмельницький зрозумів, що він був ошуканий Москвою ще за життя — люто і підло. Підписавши «Московські березневі пункти», Московія насамперед вирішила свої проблеми з повернення втрачених земель, переданих кримським ханом за вказівкою Османського султана, в часи Смути та після неї. Згадаймо польське завоювання Смоленська (червень 1611 року) та Деулінське перемир’я 1618 року, коли Московія втратила всю так звану Західну Мещеру — землі між Смоленськом і Москвою, та Поляновський договір від 17 (27) травня 1634 року. Історію слід вивчати, як то кажуть, «з усіх боків». Ось умови Поляновського договору від 17 (27) травня 1634 року:

«1. Устанавливались «вечный мир» и забвение сторонами всего происшедшего между ними в период с 1604 по 1634 годы.

2. Король Речи Посполитой отрекался от прав на московский престол и обещал вернуть присланный ему в 1610 году избирательный акт московских бояр (помимо прочих, подписанный и патриархом Филаретом, отцом царя Михаила).

3. Владислав IV отказался от титула «царь Московский».

4. Царь Михаил Федорович исключал из своего титула слова «князь Смоленский и Черниговский», а также обязался не подписываться «государь всея Руси», чтобы не намекать тем самым на свои претензии в отношении некоторых земель Литвы.

5. Царь отказался от всяких прав и покушений на возвращение (завоювання. — В. Б.) Лифляндии, Эстляндии и Курляндии.

6. Царь (московский. — В.Б.) подтвердил права Речи Посполитой на Смоленск и Чернигов с их областями, а также на города Белая, Дорогобуж, Красный, Невель, Новгород-Северский, Рославль, Себеж, Стародуб, Трубчевск. Их жителям запрещалось уходить в… (Московию. — В.Б.), кроме лиц духовного и купеческого звания.

7. Московитам, в том числе купцам, запрещалось приезжать в Краков и Вильно, а литвинам и полякам в Москву, в остальных городах купечество обеих стран могло торговать свободно.

8. Обе стороны возвращали друг другу всех пленных без всякого выкупа.

9. Царь платил Речи Посполитой 20 тысяч рублей за город Серпейск, который остался за ним.

Статьи 10 и 11 касались ратификации условий договора и демаркации границ.

Кроме

1 ... 74 75 76 ... 114
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"