BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

171
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 114
Перейти на сторінку:
того, стороны составили секретный протокол к договору (ось звідкіля ростуть ноги таємних протоколів!!! — В.Б.), который подписали король Владислав и царь Михаил. Согласно ему, царская казна обязалась выплатить лично Владиславу 20 тысяч рублей венецианскими дукатами или голландскими гульденами. Это обстоятельство стороны ловко скрыли (приховувала тільки Московія. — В.Б.) в тексте договора, где сумма 20 тысяч рублей (без уточнения в какой валюте) была отнесена на другой счет, якобы за возвращение Серпейска. Видимо, в 9-й статье договора 20 тысяч рублей за Серпейск фигурировали только в русском тексте… [173, с. 606–607].

З цієї цитати можна зробити багато цікавих висновків. Та ми не будемо до цього вдаватись. Як бачимо, Богдан Хмельницький пішов на дуже ризикований крок. Певно, він багато чого не знав з історії московитів. Та незнання історії не звільняє від її наслідків. Московія кинула потужну козацьку силу і своє військо проти Литви та Польщі і вирішила всі свої проблеми.

«За первые семь месяцев войны московиты захватили все земли Литвы восточнее Днепра с 32 городами и замками (Белая, Витебск, Глубокое, Гомель, Горвель, Горы, Диена, Дорогобуж, Друя, Дубровно, Жлобин, Копысь, Кричев, Могилев, Мстиславль, Невель, Новый Быхов, Озерище, Орша, Полоцк, Пропойск, Речица, Рогачев, Рославль, Смоленск, Стрешин, Сураж, Усвят, Чаусы, Чашники, Чечерск, Шклов). Непокоренными в этом регионе остались лишь Динабург, Велиж и Старый Быхов.

Успех был огромный, царь Алексей Михайлович, его воеводы, ближние и думные бояре, патриарх Никон… торжествовали» [173, с. 692–693].

Ми бачимо справжню картину тогочасної Московії, а не ті «художні замальовки», які нам досі подають сучасні російські та українські історики. І це дуже скоро зрозумів наш український гетьман. Послухаємо Валерія Шевчука:

«Кульмінацією непорозуміння став мир, постановлений при посередництві польської союзниці Австрії, між Московією та Польщею у Вільні в серпні 1656 року. Це був один із тих ударів по Хмельницькому, які, зрештою, передчасно звели гетьмана в могилу… Сама Польща в цей час утрапила в ситуацію вельми складну і стала на межі національної катастрофи, в ній із 1655 року збройно гостював і майже підхилив під себе (завоював. — В.Б.) всю Польщу шведський король Карл-Густав, було здобуто польські столиці Краків і Варшаву… Але… на поміч прийшли австрійські війська — тоді-то й визрів план миру з Москвою, а жертовним козлом цієї згоди мала стати Україна. Козаки послали на Віленську комісію (де йшли мирні переговори. — В.Б.) своїх послів, але їх до нарад не допустили… Це був жахливий для українців моральний удар. Козацькі посли, які повернулись із Вільна, сказали: «Нині Військо Запорозьке в Україні пропало. Помочі нема нізвідки, і голови не маємо де притулити. Нічого не знаємо, яку угоду заключили з комісарами лядськими повновласні царської величності посли. Бо не тільки не радилися вони з нами, а навіть із далека до наметів посольських не допустили, наче собак до церкви Божої». Гетьман був уражений не менше. «Не журіться, діти! — сказав він. — Я знаю, що робити! Нам треба відступити од руки царської…» [233, с. 78–79].

Україна, згідно із Віленським перемир’ям між Московією та Річчю Посполитою, була між ними поділена. Тому гетьман Богдан Хмельницький змушений був увійти до союзу (коаліції), яка протистояла Польщі: Швеція, Литва, Прусія, Семигород, Молдова, Волощина. «Другу ворожу коаліцію складали Польща, Австрія, Данія, Москва, Крим».

«19 червня (1657 року. — В.Б.) Хмельницький заявив Бутурлінові (московському представнику при гетьманові. — В.Б.), що союз України із Швецією давніший, аніж союз із Москвою. Цар же хоче віддати Україну полякам, тож коли б він, гетьман, не постановив союзу із шведами, Україна загинула б…» [233, с. 81].

27 липня (6 серпня) 1657 року Богдан Хмельницький помер. Певно, не без московської допомоги.

4. Визвольна війна і гетьман Виговський

Хоча московита постійно нав’язували українцям думку, що визвольна війна в Україні велася тільки з 1648 до 1654 року, та то були звичайні московські «доважки брехні». На мою переконливу думку, визвольна війна українців тяглася з 1569 року до повного визволення, тобто до 1991 року — року Незалежності, тільки мала різні форми. Думаю, жоден патріот-українець не ототожнював себе ніколи ні в XVII, ні у ХVІІІ–ХХ століттях з поляком чи московитом і завжди бажав особистої волі та волі для України. Хоча в минулі віки українці мали велику кількість звичайних манкуртів, зрадників і сексотів. Свідченням правдивості моєї думки є поява Героїв Небесної Сотні уже в незалежній Україні (2014 рік).

Звернімо увагу — автор говорить не тільки про козацтво, а про визвольні змагання всього українського народу. А почалося те протистояння з 1569 року тому, що Люблінська унія і поставила перед українцями пекучу проблему національної безпеки. А після смерті, по суті, останнього українського православного князя Василя-Костянтина Острозького польський король Сигізмунд II та католицька церква почали проводити активну експансію проти українського народу і козацтва.

 Портрет Івана Виговського

«Але Польща зуміла розчинити і зденаціоналізувати, і то певною мірою, лише горішні шари українського суспільства, народ же знайшов силу постати за власну самобутність і витворив із себе нового носія державності — козацтво» [233, с. 11–12].

І хоча козацтво Врешті-решт привело Україну до Московії, яка щодо українців проводила геноцид ще з часів Петра І і цариці Анни Іоанівни, та те ж козацтво не знало, що мало справу із християнізованим уламком Золотої Орди — гідрою всеядною, здатною до відродження у будь-яких обставинах, тому й вимушено програло після блискучої Конотопської перемоги.

Конотопська битва.

[27–29 червня 1659 року]

«З приходом до влади Івана Виговського (жовтень 1657 р.) московські воєводи в багатьох містах, і зокрема в Києві, почали підтримувати українську опозицію (до нового гетьмана Виговського. — В.Б.) і фактично сприяли загостренню громадянської війни в Україні (Москва, як реп’ях, присмокталася до України. — В.Б.). В цих умовах Виговський мусив укласти Гадяцький договір, за яким Україна (поверталася до союзу з Польщею. — В.Б.) отримувала такі самі права у Речі Посполитій, як Польща і Литва, заборонялася унія і гарантувалися права Православної церкви. Це призвело до того, що московський уряд від політики підбурювання до громадянської війни перейшов до відкритого збройного вторгнення в Україну (згадаймо абсолютно подібну ситуацію 2014 року. — В.Б.). Восени 1658 року армія Г. Ромодановського захопила кілька українських міст, розпочала репресії проти прихильників гетьмана.

На допомогу Ромодановському навесні 1659 року виступила московська армія на чолі

1 ... 75 76 77 ... 114
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"