Читати книгу - "Відьмак. Володарка Озера"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Концентрація, кулаки біля скронь. У вухах шум, наче всередині морської мушлі. Блиск. І раптово м’яке темне ніщо.
Місце. Озеро. Острів. Вежа. Місяць, ніби талар, перерубаний навпіл, його блиск стелиться по воді сяючою смужкою. На смузі човен, у ньому чоловік із вудкою…
На терасі вежі… Дві жінки?
* * *
Кондвірамурс не витримала, скрикнула від враження, відразу прикрила рота долонею. Король-Рибалка з плюскотом утопив якір, буркітливо вилаявся, потім відкрив рота — так і завмер. Німуе навіть не здригнулася.
Перекреслена смугою місячного світла поверхня озера затремтіла й здригнулася, наче під ударом вітру. Нічне повітря над поверхнею розкололося, як розколюється розбитий вітраж. З тріщини з’явився вороний кінь. З вершницею на спині.
Німуе спокійно витягнула руку, проскандувала закляття. Гобелен, що висів на стійці, запалав раптом, засяяв феєрією різнобарвних вогників. Вогники віддзеркалилися в овалі дзеркала, затанцювали, заклубочилися в склі, наче різнобарвні бджоли, і раптом випливли райдужною примарою, смугою, що поширювалася й від якої стало світло, наче вдень.
Чорна кобила встала дибки, заіржала дико. Німуе різко розкинула руки, крикнула формулу. Кондвірамурс, побачивши картину, що з’явилася в повітрі й почала розширюватися, сконцентрувалася. Картина відразу стала чіткішою. Перетворилася на портал. Браму, за якою було видно…
Плоскогір’я, виповнене залишками кораблів. Замок, утоплений у гострі скали прірви, що висився над чорним дзеркалом гірського озера…
— Туди! — крикнула пронизливо Німуе. — Ото шлях, який ти мусиш подолати! Цірі, дочка Паветти! Заїдь у той портал, прямуй шляхом, що веде на спіткання з призначенням! Нехай замкнеться коло часу! Нехай змій Уроборос запустить зуби у власний хвіст! Не блукай більше! Поспішай, поспішай на допомогу близьким! Це правильна дорога, відьмачко!
Кобила заіржала знову, знову вдарила копитами повітря. Дівчина в сідлі крутила головою, дивлячись то на неї, то на картину, породжену гобеленом і дзеркалом. Відгорнула волосся, а Кондвірамурс побачила бридкий шрам на її щоці.
— Вір мені, Цірі! — крикнула Німуе. — Адже ти мене знаєш! Ти вже колись мене бачила!
— Пам’ятаю, — почули вони. — Вірю. Дякую.
Вони побачили, як кобила, яку штурхнули п’ятками, легким і танцювальним кроком забігає у світло порталу. Ще до того, як картина розпливлася і змазалася, вони побачили, як сіроволоса дівчина махає рукою, розвернувшись до них у сідлі.
А потім усе зникло. Поверхня озера поволі заспокоювалася, стрічка місячного світла вигладилася знову.
Було так тихо, що здавалося їм, наче чують хрипке дихання Короля-Рибалки.
Стримуючи сльози, що набігали на очі, Кондвірамурс міцно обійняла Німуе. Відчувала, як мала чародійка тремтить. Стояли вони так в обіймах деякий час. Без слів. Потім обидві повернулися до того місця, де зникла Брама Світів.
— Щасти, відьмачко! — крикнули в унісон. — Щасти на шляху!
Розділ 8
Неподалік від того пустища, місця отієї суворої битви, у якій мало не вся міць Півночі зіткнулася з мало не всією міццю нільфгардських загарбників, двоє було селищ рибальських: Старі Жопки й Бренна. Але оскільки Бренну на той час ущент було спалено, відразу говорили про «битву під Старими Жопками». Але зараз ніхто не говорить інакше, як «битва під Бренною», і дві є для того причини. Primo: відбудована Бренна нині велика й квітуча, а Старі Жопки перед часом не встояли, і слід за ними заріс кропивою, будяком і лопухами. Secundo: якось не узгоджувалася та назва з тим славетним, вікопам’ятним і трагічним заразом боєм. Бо як же ж це: тут баталія, у якій тридцять із гаком тисяч люду життя поклало, а осьочки — мало того, що Жопки, так іще й Старі.
Тож тоді в усьому історичному й військовому письменництві винятково про «битву під Бренною» почали писати — як у нас, так і в нільфгардських джерелах, яких — notabene — куди більше за наші є.
Превелебний Ярре Старший з Елландеру. Annales seu Cronicae Incliti Regni Temeriae[26]
— Кадете Фітц-Ойстерлен, оцінка «незадовільно». Прошу сідати. Хотів би звернути увагу пана кадета, що відсутність знань про славетні й важливі битви з історії Вітчизни є компрометуючою для кожного патріота й доброго громадянина, а у випадку майбутнього офіцера це просто скандально. Дозволю собі ще одне маленьке зауваження, кадете Фітц-Ойстерлен. Уже двадцять років відтоді, як я є в цій школі викладачем, і не пригадаю собі іспиту на звання офіцера, на якому не звучало б запитання про битву при Бренні. Тож необізнаність із цією проблемою практично перекреслює шанс на кар’єру у війську. Але ж якщо ти барон, то немає потреби бути офіцером, можна спробувати сили в політиці. Або в дипломатії. Чого я сердечно вам бажаю, кадете Фітц-Ойстерлен. А ми повертаємося під Бренну, панове. Кадете Путткаммер!
— Я!
— Прошу до мапи. Прошу продовжувати. З того місця, у якому пана барона облишило красномовство.
— Слухаюся! Причиною, через яку фельдмаршал Менно Коегорн вирішив провести маневр і швидкий марш на захід, були рапорти розвідки, що свідчили, буцімто армія нордлінгів іде на допомогу обложеній фортеці Майєна. Фельдмаршал вирішив закрити нордлінгам шлях і змусити їх до вирішальної битви. З тією метою він розділив сили групи армій «Центр». Частину сил він залишив під Майєною, а з рештою сил швидким маршем вирушив…
— Кадете Путткаммер! Ви не письменник-белетрист. Ви майбутній офіцер! Що то за визначення: «з рештою сил»? Прошу подати мені докладний ordre de bataille[27] ударної групи фельдмаршала Коегорна. Уживайте військову термінологію!
— Слухаюся, пане ротмістре! Фельдмаршал Коегорн мав під своїм командуванням дві армії: IV Кінну армію, якою командував генерал-майор Маркус Брайбант, патрон нашої школи…
— Дуже добре, кадете Путткаммер.
— Засраний підлиза, — засичав зі своєї лавки кадет Фітц-Ойстерлен.
— …а також ІІІ Армію під командуванням генерал-лейтенанта Реца де Мелліс-Стока. До складу IV Кінної армії, що нараховувала понад двадцять тисяч солдатів, входили дивізія «Венендаль», дивізія «Магне», дивізія «Фрюндсберг», ІІ Віковарська бригада, VII Дерланська бригада, а також бригади «Навсікая» й «Вріхедд». До складу ІІ Армії входили дивізія «Альба», дивізія «Дейтвен», а також… гммм… також дивізія…
* * *
— Дивізія «Ард Фейнн», — заявила Юлія Абатемарко. — Якщо, зрозуміло, ви чогось не поплутали. Вони точно мали на гонфалоні велике срібне сонце?
— Мали, полковнику, — твердо заявив командир загону. — Точно мали!
— «Ард Фейнн», — буркнула Солодка Вітрогонка. — Гмм… Цікаво. Це б означало, що в тих трьох маршових колонах, які ви начебто бачили, іде на нас не тільки вся Кінна, але й частина Третьої. Ха, ні! Не можу повірити! Я мушу те
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Володарка Озера», після закриття браузера.