Читати книгу - "Шалені шахи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мабуть, що так, — не надто охоче погодився Наливайко.
— Але ж це дурість несусвітня! Ти, перш ніж відрізати, спочатку гарненько відміряв би.
— Немає сенсу, — безнадійно махнув рукою пан вільний отаман. — Нас уже вважають запеклими злочинцями. Моїх людей уже переслідують і страчують при будь–якому зручному випадку, хоча Польській Короні ми не заподіяли найменшої шкоди, а лише намагаємося напоумити боягузливу шляхту. Та чого там: нас навіть у підпалі Могильова обвинувачують, хоча до цієї справи мої люди не мають ніякого відношення! То хто ж нас визнає і королеві доповість, що ми...
Гість зробив йому знак замовкнути і непевно почав:
— А якби хтось узявся залагодити це питання з Його Королівською Величністю і через посередництво останнього — далі з сеймом і з усіма магнатами Речі Посполитої? Не безкоштовно, так, але за помірну винагороду...
— Чи не хочеш ти, пане коморнику, повідомити мені, що є така людина, яка би взяла на себе клопіт домовитися з королем?
— Так, Северине, ти вірно зрозумів: ця людина стоїть перед тобою й очікує всього лише, щоб ти поклав на неї важку, однак почесну місію.
Наливайко зміряв Мєшковського з голови до ніг пронизливим оцінюючим поглядом, підкрутив правого вуса, але все–таки промовчав з досить значущим виглядом.
— Невже не віриш мені, Северине? А можливо, сумніваєшся в моїх здібностях вести переговори?
— Аж ніяк: ти спритна людина, пане коморнику...
— Я постійно обертаюся у вищих придворних колах.
— Це так. Можеш не хвалитися тим, про що й без того всі знають.
— Тоді в чім річ?!
— Не можу сказати, пане коморнику... Неспокійно якось на душі. Тут гарненько подумати треба, перш ніж діяти. Ти от сам щойно просив мене спочатку сім разів відміряти, перш ніж один раз відрізати.
— Але ж від переговорів гірше нікому не зробиться!
— Ти думаєш?
— Зрозуміло! І врахуй, що за таку важливу справу я прошу всього лише двісті злотих. Усього лише якихось дві сотні злотих, Северине — і всі твої проблеми розв'яжуться відразу! Польська Корона більше не стане переслідувати ні тебе, ані твоїх людей. Ти заручишся підтримкою нашого благословенного короля Сигізмунда III Вази й одержиш милостиві дозволи сейму і на утворення нової козацької залоги, і на формування козацького реєстру, і ще на всі інші твої витівки на додачу.
Нічого не відповів Наливайко, натомість довго й надзвичайно пильно вдивлявся співрозмовникові в очі, немовби намагаючись прочитати щось у їхній глибині. Що саме?.. Одному Богові відомо.
Вільного отамана мучили найсильніші у житті сумніви. Підстав не вірити обіцянкам королівського коморника начебто й не було. Але водночас якийсь внутрішній голос нашіптував Северину: «Не роби дурниць! Будь обережним! Згадай лишень...»
Але що він мав би згадати?..
Що саме?!
Наливайко відмахнувся від сумнівів, немовби від настирливих мух, і увіп'явся поглядом тепер уже в голу стіну хати...
— То довіряєш ти мені чи ні? — запитав Мєшковський, який щосили намагався стримати праведне обурення, що клекотало в душі через нахабу, який насмілився засумніватись у його талантах.
Северин ще трохи подумав... і нарешті згадав одну незначну подію з минулого. Сталося це під час навчання в слов'яно–греко–латинській школі Острога. В один нічим не прикметний день заняття були скасовані, викладачі школи зібралися в будинку пана ректора Гарасима Смотрицького[77] і щось довго й затято обговорювали. Причому на підвищених тонах: хоча слів було не розібрати, але гнівні відгомони суперечки долинали у двір навіть через щільно прикриті двері й вікна. Після того один із викладачів–падуанців кулею вилетів з ректорського будинку, негайно зібрав речі й покинув Острог, де його більше ніколи не бачили. Швидше за все, вчений падуанець зробив щось несумісне з подальшим перебуванням у школі — підшукати інше пояснення тому, що сталося, було важко.
Хоча все скінчилося досить швидко, заняття в той день так і не відновилися. Зовсім випадково Северин проходив повз будинок пана ректора, який саме вийшов на ґанок, обіпершись об дверну притолоку й замислено розглядаючи поважного вигляду папір. Зачувши тихі кроки учня, пан Смотрицький відірвав очі від паперу й запитав похмурим тоном:
«— Чого тобі, хлопче?»
«— Нічого, пане ректоре! Я проходив собі... я нічого, я просто так...»
Наливайко зазвичай не губився навіть у найважчих обставинах, але тут його раптом взяв острах, причому через зовсім незбагненні причини. Чи зрозумів його почуття Смотрицький? Важко сказати... Швидше за все, у той момент нічим не примітний учень Острозької школи був ректорові зовсім байдужний.
Але саме тоді й сталося те, що змусило юного Наливайка трепетати. Здійнявши високо над головою руку над важливим папером, Гарасим Смотрицький мовив якимсь не своїм — надламаним голосом:
«— Подивись от на це, хлопче! Подивись і запам'ятай: слово написане може спаплюжити репутацію людини й навіть убити...»
«— Але ж усі книги... це ж... Ми вчимося по написаних книгах», — ледве вичавив із себе ошелешений Северин.
«— Слово написане може бути благом, так! Але виведене необачною рукою — воно може вбити. Причому напевно. Запам'ятай це гарненько, чадо, на все життя запам'ятай».
Після чого пан ректор обернувся, різко штовхнув двері й зник у глибині будинку. Наливайко так і не зрозумів, що хотіла сказати найголовніша й, безумовно, наймудріша
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалені шахи», після закриття браузера.