Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Глава 26 – Союзники чи вороги.
Шанліс
– Впевнений, що це хороша ідея? Якщо Світлана дізнається…
– Коли вона дізнається, – хмикнув я, глузливо піднявши брову. Шархісан хотів було щось сказати, але в останній момент закрив рота, прикриваючи очі і починаючи масажувати перенісся пальцями. – Ось і я про те. Чим швидше ми зрозуміємо, що у цього дракона в голові, тим швидше зможемо прийняти дії у відповідь. Наприклад, доставити Світлану порталом під захисний купол, – тихо пробурмотів я в кінці, але дві пари очей вп'ялися в мене наче кинджали.
– Думаєш, Світлана погодиться на це? – Протягнув Шархісан, навіть не приховуючи своєї зацікавленості.
– Я нічого не думаю, але вже не впевнений, що спочатку вчинив правильно, коли казав, що жінку не можна тримати силою. Нехай краще кричить і воює з нами, ніж знайомиться із ще більшою кількістю чоловіків, – зло видихнув я.
– Згоден, – підтримав мене Ларішшер, хоча він останнім часом більше мовчав, закриваючись у собі. – Пропоную взагалі нічого не дізнаватися, а одразу ж повернутися на землі нагшасів.
– А як же люди? – Спитав тихо Шархісан.
– Якщо Світлана хоче їм допомогти… – знизав плечима Ларішшер і його очі на мить зловісно блиснули. – Я готовий вирушити на землі людей без Світлани, і покарати всіх, хто мав необережність напасти на них.
Сказано це було настільки сухим голосом, що навіть у мене мурашки по хребту табунами пробігли. Ларішшер явно на межі і готовий зірватися на першому чоловікові, який підійде до Світлани ближче, ніж на сто метрів або подивиться на нашу дружину, не приховуючи свого інтересу.
– Ларішшере, я вважаю, що нам не варто гарячкуватись, – категорично хитнувши головою, я підтиснув губи. – Побудь з нашою дівчинкою, – видихнув я, кинувши швидкоплинний погляд на двері, за якими зникла наша білява бестія. Вона справді скоро доведе нас.
– Я не гратиму в жодні ігри, – стиснув кулаки Ларішшер, примружившись.
– Ми й так думали її спокушати, – приглушено сказав я, помічаючи, як очі молодшого чоловіка запалилися від передчуття. – Поки ви вдвох розпалюватимете Світлану, я поговорю з радником. Сподіваюся, встигну до найголовнішого, – прошепотів я, проковтнувши в'язку слину в роті. Я хотів Світлану до тремтіння, і стримуватися ще більше часу не було ні сил, ні бажання.
– Чи не буде необачним йти до нього одному? – Підняв запитально брови Шархісан, але побачивши мій скептичний погляд, розвів руками, здаючись. Я звичайно, не всесильний, але й не дурень, який підставлятиметься.
Розвернувшись, я, не оглядаючись, поспішив на зустріч із радником, просто побоюючись найголовнішої моєї спокуси, Світлани. Як подумаю, що зараз мої побратими робитимуть, так усередині все судомою зводить від бажання, яке переповнює мене всередині. Так, я б із задоволенням поміняв зустріч із радником на спокушання нашої прекрасної дружини.
– Ви щось хотіли? – Тихо уточнив у мене слуга, якого залишили біля дверей у наші покої, ніби для термінових потреб.
– Так, – впевнено кивнув я, помічаючи, як чоловік смикнувся.
– З-звичайно. Я слухаю вас, – швидко виправився він, ковтнувши.
– Мені треба поговорити із радником.
– Перепрошую, але це неможливо, – проблищала ця подоба дракона, але помітивши мій похмурий погляд, він сіпнувся, як від удару. – Радник вже відпочиває.
– Повір, навіть якщо ваш радник бачитиме прекрасний сон, він все одно захоче прокинутися і зустрітися зі мною.
Вже не знаю, що подіяло на чоловіка, чи мій вкрадливий шепіт, чи подовжені зіниці, але він інтенсивно закивав і мало не біг попереду мене, ведучи коридорами, поки ми не зупинилися біля великих дверей.
– Мені треба попередити радника… – жалібно попросив він, мабуть, побоюючись, що я зараз почну пробиватися силою.
– Попереджуй.
Кілька разів моргнувши, дракон прийшов до тями і тут же постукав у двері, ховаючись за ними. Я ж прикрив на секунду очі, стискаючи руки в кулаки. Від цієї розмови залежать, як мінімум, наші стосунки зі Світланою, а як максимум, стосунки між нашими расами. Звичайно, дракони та нагшаси не поступаються один одному за силою, раніше точно не поступалися, але ворожнеча – це завжди втрати.
– Проходьте… – привів мене до тями тихий голос слуги і я, нічого не кажучи, зайшов у просторий кабінет у темних тонах.
– Ви змогли мене здивувати, – задоволено промовив радник, відкидаючись на спинку крісла і не зводячи з мене погляду. – Сідайте, – хмикнув він, коли я вмостився в кріслі навпроти. – Чим можу допомогти?
– Поки не знаю, але я маю намір це з'ясувати, – також відкинувшись на спинку крісла, ліниво видихнув я, помічаючи, як дракон примружився. Здається, хтось звик до трохи іншого спілкування. Плазують, мабуть, усі перед ним, ну нічого, я зараз це виправлю.
– Я так розумію, ваша дружина розповіла вам свої плани… – ліниво пробурмотів він. – Вина? Віскі?
– Ні, дякую. У мене занадто мало часу, – посміхнувся куточком губ я, намагаючись не показати, як мене бісить те, що цей ящір може читати думки Світлани. – Дружина чекає, – видихнув я, помічаючи, як радник спалахнув поглядом.
На жаль, але союзниками нам точно не бути. Він зміг розглянути, яка коштовність потрапила нам до рук, а це загрожує проблемами. Я не готовий ділити свою жінку, свою прекрасну дружину із ще одним чоловіком. Втім, і цей дракон не готовий стати четвертим чоловіком.
– Думаю, мені час, – легко підводячись з крісла, видихнув я. Сьогодні ж переміщу Світлану на землі нагшасів, і хай хоч проклинає мене потім.
– Невже ви навчилися читати думки, коли йдете ще до початку розмови, – промовив радник, піддавшись уперед. По ньому було видно, що він дещо у нервовому стані, але я не збирався вестися на провокацію. Нехай зі своїми підданими розбирається, ховаючись за спиною «Імператора» і не беручи на себе відповідальність за чужі життя.
– Мені вистачило нашого вітання, щоб усе зрозуміти, – щиро відповів я, холодно подивившись на свого опонента.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті», після закриття браузера.