Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

Дні продовжували змінювати один одного, стаючи дедалі коротшими й холоднішими.

Кількість наших зустрічей із Дорайном зменшилась через зникнення прокляття. Ми перетиналися лише на загальних зборах, іноді бачилися в коридорах, і кілька разів ректор викликав мене до себе, щоб обговорити просування нашого плану підготовки до Фельских змагань. Останні традиційно проводяться у столиці наприкінці навчального року. Під кінець весни місто семи вітрів відчинить ворота для учнів усіх академій Ізаріди, які зможуть пройти відбірковий тур.

Вихід з ладу нашого тренажера на проклятійній тязі трохи ускладнив процес тренувань з бойовими заклинаннями, але демон швидко вийшов зі становища, нагородивши роллю нового генератора атакуючих плетінь свого вартового. Геррі, спостерігаючи за цим, їдко помітив, що для Дорайна страж – будь-якій бочці затичка.

Час невблаганно біг уперед. Почалися затяжні холодні зливи. Мені все менше хотілося виходити зі своєї кімнати кудись, крім занять із дітьми. Тому вечори я проводила за книгами.

Жак Вітан виявився кмітливим чоловіком, більше він не виявляв жодних спроб знову запросити мене на прогулянку. Ми спілкувалися по-дружньому, часто перетиналися у стінах академії, обговорюючи успіхи студентів. Мені було особливо цікаво, як оцінює сили учнів тренер, кого виділяє і за якими критеріями. Двічі я була присутня на його заняттях, коли у мене видавалося вікно між лекціями. Оцінювала тих, про кого Жак відгукувався найкраще. Після цього у моєму списку з'явилося ще одне ім'я – Олівер Кайх.

Незабаром випав перший сніг. Потім другий та третій. Всі вони, пролежавши тонким білим покривалом ніч, у світлі сонячних променів невблаганно перетворювалися на брудну жижу, що хлюпала під ногами. На четвертий раз хуртовина мела всю ніч і половину ранку, так що дорогу від гуртожитків до навчального корпусу довелося підсвічувати магічними світлячками, щоб ніхто не заблукав у білій круговерті.

Я куталася в куплений нещодавно кожушок і морщилася від колючих сніжинок, що летіли в обличчя, ніби тисячі мініатюрних кинджалів. Геррі сховався в мене за пазухою і наспівував дуже жахливі куплети про те, що хтось повинен мерзнути, щоб інший сидів у теплі. Знав, хитрун, що мені совість не дозволить викинути його на холод, хоча давно вже треба було виваляти цього пройдисвіта в кучугурі.

Фігуру ректора я помітила, коли опинилася за кілька кроків від нього. Демон ніби взагалі не помічав несамовитий білий шторм, він стояв осторонь дороги та дивився вгору, на шпилі академії, які особисто я роздивитися не могла. Зупинившись у нерішучості, я глянула на чоловіка, і лише через хвилину зрозуміла, що його ідеальний чорний костюм і пальто абсолютно сухі, жодна сніжинка не торкнулася одягу демона. Стиснула зуби, відчайдушно заздривши тому, що ректор може дозволити собі витрачати енергію на подібні заклинання.

Дорайн моргнув і опустив голову, здивовано подивившись на мене, ніби не сподівався зустріти.

- Доброго ранку, - я махнула рукою, але тут же знову прикрилася нею від сніжинок, що нещадно цілили в обличчя. Демон кивнув і за кілька кроків подолав відстань, що розділяла нас.

Вітер раптом стих, перестав хльостати мене по щоках і тягнути за одяг. Сніжинки наче натрапили на перешкоду і тепер не долітали до моєї шкіри. Стало значно тепліше. Я здивовано оглянула себе, намагаючись зрозуміти яке заклинання використав Дорайн, а потім підняла очі на чоловіка, який зупинився за півкроку від мене.

- Доброго, Елері. Нам потрібно щось вигадати для реального тренування здібностей учнів. Залишилося лише пів року до змагань.

Я задумливо закусила губу та опустила погляд. Геррі, потривожений незапланованою зупинкою в дорозі, висунув голову зі свого укриття, знайшов поглядом Дорайна і привітно помахав лапкою. Я вже перестала дивуватися з того, як зазвичай холодно налаштований до людей, а до демонів і поготів, Геррі, легко ладнає з ректором.

- Можемо спробувати прибрати територію академії.

Демон зацікавлено підняв брову і схилив голову, висловлюючи бажання почути подробиці. Я зітхнула і почала розповідати.

***

Після лекцій я заскочила до своєї кімнатки в гуртожитку, щоб узяти блокнот із записами та переодягнутися, але завмерла на порозі. Тіло перестало слухатися, а дихання перехопило, тільки-но мого носа торкнувся запах знайомого парфуму. Мускатна шавлія - ​​легкий аромат з цитрусовими нотками - зараз здався мені нестерпним смородом, що наповнив кімнату і застиг в повітрі.

- Ти теж це відчуваєш? - прошепотів Геррі. Він скуйовдив шерсть, напружився й оглядався на всі боки.

У невеликій кімнаті сховатись можна було хіба що у шафі. На неї тепер і був спрямований мій погляд.

- Давай когось покличемо? - Озвучив здорову пропозицію компаньйон, простеживши за моїм поглядом.

Я нерішуче визирнула у коридор, але все ж таки зробила крок до кімнати й дослухалася до поради Геррі, правда, зовсім не в тому сенсі, який він мав на увазі.

- Йозеф?

Голос здригнувся на цьому імені. В моє плече вп'ялися гострі кігтики, і мені знову стало мало повітря. Відповіддю мені була тиша. Зробивши різкий глибокий вдих, я підійшла до шафи та відчинила дверцята. З дерев'яної коробки дивилися на мене нечисленні речі, і нікого живого серед них не було.

Геррі зістрибнув з мого плеча і боязко сунувся під ліжко, хоча мені було очевидно, що під нею навіть я навряд чи сховаюся, не кажучи вже про здорового дорослого чоловіка.

Я швидше відчинила вікно, воліючи краще вистудити кімнату, ніж залишити хоч краплю цього запаху у своїй спальні. Коли мені в обличчя дихнуло зимовою свіжістю, змогла полегшено зітхнути, але раптово наткнулася поглядом на конверт, що лежав на підвіконні. Серцебиття знову збилося з ритму, застукало у вухах та голові. Тремтячими пальцями я розгорнула послання й оторопіло подивилася на документи. Декілька разів кліпнула, переконуючись, що мені це не здається.

- Елері?

Від несподіванки я підскочила на місці та швидко розвернулася. У дверях стояв Дорайн. Не знаю, як я виглядала, але демон раптом змінився в обличчі. Він стрімко підійшов, окинувши кімнату пильним поглядом, і запитав: